первомайский харьковская область

Первомайский Харьковская область

Слобожанский дуатлон "Беляевка" 2017

СД-2017. Вперше.      

           Щербанівський Андрій

 Все в житті колись буває вперше. І навіть коли ти вже багато разів бував в тому самому місці, все одно можна знайти щось нове, цікаве. І по-справжньому вперше побачити якісь фарби, моменти, які досі не помічав.

Цьогорічна поїздка до Біляївки надала масу яскравих моментів, цікавих спогадів, та й ще багато позитивних емоцій, які відчув вперше!

Нічого не провіщало мою цьогорічну участь в Дуатлоні, аж поки жінка не переплутала з Євгеном Пановим на змаганнях в Переяславі зарядні пристрої до мобільного. Треба було щось думати. Ну, а коли ж виявилося, що Панов ще й частину її одежі прихопив з собою, треба вже було їхати розбиратися!

Тим паче, Євген минулого року обіцяв пригостити своїм медом. А ще я згадав, як ми з Товстим колись рубалися на пиво на дистанції – треба було повторити!

 

Кинувшись купляти квиток, вперше за всю історію моїх подорожей до Біляївки, не знайшов нічого, окрім першого класу до Харкова. Чи то всі рвалися на Дуатлон, чи то просто на вихідні в Харків, але квитків не було. Першим класом їхати – не моє, тож шукав інший варіант. Так я вперше опинився в Лозовій. Гарно, що до Біляївки можна доїхати двома шляхами, та й з Лозової виявилося насправді навіть ближче і легше добратися.

Лозова зустріла Севастопольською стороною. Як ще одне нагадування, що Крим – це Україна. До електрички на Харків майже дві години, тож, вирішив подивитися місто. Й пошукати щось на кшталт Мексико Хаус. Одна з принад харківського вокзалу, де втомленому туристу завжди можуть запропонувати щось смачненьке і пінне. Але обійшовши декілька прилеглих кварталів, нічого схожого не знайшов. Зате побачив гарний фонтан за бюстом Шевченка, великий ринок, а також танк Т-34. Виявляється, один з конструкторів цього танку був жителем Лозової.

Повернувшись заздалегідь на вокзал – треба ж зайняти місце в вагоні – побачив кумедну картину. Біля кожного входу до вагонів електрички стояв контролер! Більшість – в цивільному, але з вивчаючим поглядом, який не можна було сплутати. Погляд сканував мене, намагаючись ще здалеку побачити в кишені квиток.

Вперше бачу, щоб посадка в звичайну (не швидкісну!) електричку відбувалася за наявності стількох контролерів. Оце так боротьба з зайцями! Увійшовши всередину, частково зрозумів, чому так: в вагоні сиділо чоловік п’ять-шість. (А я так поспішав до вокзалу, прибігши за двадцять хвилин до відправлення! В Києві б вже вільного місця не знайшов!) Коли ж нарешті електричка поїхала, перерахував всіх: п’ятнадцять чоловік. З них – половина пенсіонери. Та ще й я не платив. Так, тут треба ловити кожного пасажира, щоб хоч щось заробити! Дивно, як ще їздять електропоїзди, якщо сумарно з усіх пасажирів не назбираєш і на зарплату машиністам. Не кажучи про контролерів.

Ну, і не вперше, але давненько я не бачив дерев’яних сидінь у вагонах. Антивандальні? Чи турбота про людей: адже на таких сидіннях не заснеш і не проїдеш потрібну зупинку?! Свою, щоправда, я точно не проїхав би: з одного боку вид на причепурений квіточками вокзал Біляївки, з іншого – усміхнений велосипедист, що чекає на мене. Швидкі вітання, півкілометра до хати – все таке знайоме – і ми вже за столом. Холодне пиво, яке нагадало, що Мексико Хаус в Лозовій я так і не знайшов. Не форсуючи, плавно переходимо до підготовки до Дуатлону. Женя впорався б і сам, але тепер зітхнув з полегшенням: з’явився час і перепочити з келихом пива.

Євген безапеляційно каже, що надає мені на старт старого знайомого – велосипед, на якому я завжди катаюся. Я ж сумно зітхаю – я для себе до того не вирішив, чи побіжу. А от після слів Євгена відступати нема куди. Ще не відійшов від марафону, пробігши після нього лише пару разів ранкову зарядку, а тут такий напряг!

Тим більше, що й на пиво від Товстого розраховувати зась: Панов каже, що Розумний лінується бігти. Отаке: і меду не поїв, і пива від Товстого не попив! Та ще й вперше в Біляївці не скуштував черешні – не дозріла! На тиждень пізніше не завадило б робити змагання. Тим паче, що і день народження через тиждень!

Хоча, під час крайнього марафону зрозумів, що і в ніякій спортивній формі я морально вже готовий дотерпіти дистанцію до кінця. Тож, треба стартувати!

Солодко виспавшись, їду маркувати трасу.

Вперше за два роки сів на велосипед. Згадав, що минулого року взагалі не сидів в сідлі! Поки Женя варить нову транзитку, маю проїхатися полями Слобожанщини. Що і роблю з превеликим задоволенням. Один з найулюбленіших моментів Слобожанського дуатлону – це те, що не треба везти з собою велосипед.

Ба, більше того! Євген завжди надає свій байк, в якому я завжди впевнений: його підігнано на славу. Я сам в такому стані велосипед не підтримав би! Ще б велосипедиста такого ж зарядженого на нього! Сьогодні катаюся в задоволення, ліниво крутячи педалі, і щасливо оглядаю зелені поля.

Сонечко ласкаво пригріває, і так весело на душі, що бува забуваю про ті кляті ями в асфальті, що, видко, не ремонтували відколи закінчилося Євро 2012.

Найбільший спуск – в полі: розганяюся за сорок кілометрів, і дихаю на повні груди. Пару років тому, пам’ятаю, вижимав тут сорок шість. Зараз швидкість менша, але завтра мушу повторити рекорд! З-під колеса вибігає зайчик, і миттю несеться попереду. Метрів двісті переслідую його, поки нарешті, він зрозумів, що треба втікати вбік зі шляху. Ех, трохи він не дотерпів: ще б метрів п’ятдесят, і я б відстав!

Віддихавшись, продовжую свій шлях, згадавши, для чого я тут. Вішаю синю стрічку. Там, де забував вішати, милуючись пейзажами, – стрічок мало, вибачайте. Після лугу – славнозвісний підйом, на якому пару разів на попередніх змаганнях йшов пішки. Дорога геть розкришилася, тож, тут всі будуть їхати повільно. Пишу собі нагадування, що треба попрацювати і не філонити!

Бігова дистанція на велосипеді проїжджається одним подихом. Все знайоме до болю. Хіба що асфальт на дорозі став гірше, сміттєзвалище за селом розширилося, а дорога понад лісосмугою заросла, даючи в багатьох місцях приємну тінь. Струмочок був на місці, в тунелі, але саме джерело заросло і забруднилося. Знову знайомі луги, і запах трави. Краса… Шикарна траса!

Ще довго я колесив, а голодний організатор марно очікував на мене!

Ввечері пересіли на інший транспортний засіб.

Німці в селі!

Саме так можна подумати, ще здалеку почувши ревіння старенького мотоциклу. Їде майже з тією ж швидкістю, що й велосипедист, але проте самостійно, та ще й з вантажем!

Цією вантажівкою мусимо зранку перевезти все на місце старту. Переганяємо мотоцикл з Роздолля в Біляївку. В Роздоллі вразила кількість дітей. На кожному подвір’ї грається малеча! Схоже, з народжуваністю в Харківській області все гаразд. Може, майбутні дуатлети?!

Пригоди закінчилися, і – о диво – вже о шостій вечора ми виявили, що всі приготування на завтра завершили. Вперше таке бачу!

Зазвичай ми закінчуємо приготування о дванадцятій, або о першій ночі, ще й відклавши деякі справи на ранок. Що ж, винагороджуємо себе, і присвячуємо залишок вечора хмільному напою та кролику.

День старту – свято настає! Навіть відсутність сонечка і прохолодний вітер не можуть зіпсувати мені настрій. Бадьоро підвівшись, заводимо мотовантажівку, і за якісь півгодини Женя перевозить всі речі до стадіону.

Відсутність електрики на потрібному стовпі приводить нас в гості в хату до баби Зіни. І я з превеликим задоволенням чую від неї рідну мову! Виявляється, і в Біляївці говорять українською!

Нову транзитку встановлюємо за якихось десять хвилин.

Вперше так швидко. Просто казка! Швидко, зручно й естетично! Це тобі не кувалдою махати та скотчем перемотувати!

В якийсь момент небо хмариться, починається невелика мжичка. Схоже, скоро задощить. Прохолодно, але розігріваємося, розставляючи обладнання.

Коли ж приїхав залізний Микола, справи пішли ще швидше. Застрягли трохи над збиранням павукоподібного намету, гадаючи куди яку «антену» всунути. Але впевнений, що другий раз буде збиратися легше – все просто. Так що треба приїжджати наступного року, щоб закріпити отримані навички!

Все готово для реєстрації. Починаю з себе, вибираючи собі улюблений марафонський номер. Дев’ята двадцять.

Електричка з Харкова – а значить повна бойова готовність. Велодіти виїжджають до стадіону першими. Першими ж і реєструються, і стартують.

Поки діти долають кілометри, хмари раптово розсіюються, і в проміжки починає пекти сонечко! Погода вирішила посприяти спортивному святу.

На старт виходжу як завжди: не розім’явшись, щойно відірваним від ноутбука. Поруч так само без розминки Микола – його відірвали від мікрофону. Не вистачає Товстого – його не відірвали на біг, лише на вело в естафеті. Так от хто справжній мішок!

Старт!

Ноги ледве підіймаються, але не форсую події. Знаходжу більш-менш оптимальний темп, коли вже важко, але ще не терплю, і бачу, що тим самим темпом попереду біжать дівчата. Падаю на хвіст найкращій тріатлетці Стайєр-Атлону.

Біжу собі позаду, і видивляюся розмітку. Де-не-де сині стрічки по селу позривали! Але тут можна було і не розмічати: майже всі учасники достеменно знають трасу. Гасло бігти швидше ігнорую: біжу на межі крейсерської швидкості. А вже після вибігання на ґрунтову дорогу, за сміттєзвалищем, починаємо потроху підбирати попереду бігучих.

Після тунелю залишаємося вдвох з Євгенією; так і добігаємо до транзитки. Після вибігання на асфальт відчував сили прискоритися, але вирішив поберегтися. Сенсу відіграти десять-двадцять секунд не було, при тому що потім можна втратити значно більше.

Прогнозовано Євгенія зі старту вело одразу відірвалася метрів на сто, поки я одягав шолом. Я ж сів на вело, і почав згадувати, як це переключати швидкості так, щоб і ногам було комфортно, і швидкість пересування пристойна. Золотої середини не знайшов – вочевидь-таки треба було попрацювати! Що сповна відчув на ґрунтовій прямій.

Впершез усіх років моїх виступів тут їхалося дуже важко і повільно – зустрічний вітер гальмував не по-дитячому. На полі вітер вже був боковий, але розігнатися до бажаних сорока шести так і не зміг. Може, старію?!

Обігнав пару дівчат, і поступово наближався до велосипедиста в блакитній футболці. Так, наздоганяючи його, непомітно промайнув гірку, і збирався гарно попрацювати на гарному асфальті.

Аж тут хтось з дівчат, зупинившись посеред дороги, попросила допомоги. Ех, знала б дівчина, який я майстер по велосипедах, певне не зупинила б! Смішно, але так і не зміг допомогти. Передній перемикач не працював, тож, покумекавши над ланцюгом пару хвилин, врешті-решт залишили його на середній зірці. Не зміг допомогти, вибачайте, зате замурзався в маслі. Втратив декілька хвилин і позицій.

На другому колі почав знову наздоганяти дівчат, що мене обігнали. Вітер не вщухав, тож, на лугу не вдалося розігнатися якнайшвидше. Посеред лугу обігнав хлопця, що вів свій вело пішки до фінішу. Оце називається – не повезло.

Панова на розвилці на другому колі вже немає – звичайно, зустрічає фінішерів. Але й без нього поліція працює непогано – загальмували машину для того, щоб проїхав такий мішок як я.

Не поспішаючи, перетинаю дорогу. Спокійно доїжджаю, психологічно готуючись до бігу. Згадав, що всі рази тут одразу після вело ноги хапала судома. Приготувався терпіти.

 На фініші велоетапу маю годину двадцять одну десять. Вираховую, що годину тридцять не розміняти, оскільки біг буде нешвидкий.

 Спокійно ставлю байк і без різких рухів повільно починаю бігти. В цей момент тимчасовий ведучий, вочевидь, втомившись базікати в мікрофон, з радістю оголосив: «А от закінчує другий етап ведучий нашого свята Микола Фоевцев. Микола, давай швидше – заміниш мене!»

Я не оглядаюся, але спиною відчуваю, що мене наздоганяють! Все ще з опаскою за можливі судоми, намагаюся частіше перебирати майже прямими ногами. Вільно не біжу, але темп трохи зріс. Дивно, але біля школи мене починає попускати.

Відчуваю, що зможу бігти не переймаючись за техніку бігу. Так, як завжди. Трохи розслабляюся, і прискорююся. І вперше! Вперше на третьому етапі дуатлону отримую такий кайф від бігу! Так, трохи терплю. Але ж терплю втому, переборюю себе, а не терплю біль від судоми! Як хочеться продовжити цей момент кайфу, коли ти можеш бігти в задоволення!

Зараз же ж подумав, що і шість кілометрів після вело подолав би. Так, гадаю 6+20+6 був би вельми цікавим варіантом! І розклади на фініші були б зовсім іншими! Гадаю, біг би ще й ще цією трасою з насолодою! Врешті-решт, все гарне закінчується. І метрів за сто до фінішу зрозумів, що ніхто вже не обжене. Микола десь відстав, вболівальники облили водичкою, і я щасливий забіг на стадіон. За двадцять метрів до фінішу бачу табло: ще й встигаю з години тридцяти! Сюрприз! Втомився, звичайно: треба тренуватися.

Нічого, окрім продовження бігу і нескінченності свята не хочеться. Ба навіть воду п’ю не одразу. Зате, швидко переодягнувшись, знову занурююсь у ноутбук. Місце в наметі вибрав правильно: поки займався протоколами, дівчата підгодовували бутербродами з ковбасою!

Усі фінішували, обличчя усміхнені, нагородження переможців. Чую своє прізвище, і хоч не попав в призи, з задоволенням отримую свою порцію подяки.

 

Далі були швидкісні збори – треба розставатися з друзями.

Ще одне вперше: вперше не залишився на післядуатлонне застілля, яке завжди гостинно організовує Наталя Панова.

Родина чекає в Києві. Але ми з Євгеном, гадаю, передчасно надолужили цей промах, піднявши не один келих під час підготовки до змагань. А як не надолужили, то встигнемо зробити це наступного разу, оскільки я впевнений, що хочу повернутися на Слобожанський дуатлон наступного року.

 І не треба задля цього залишати у вигляді залога свої штани у Євгена! Слобожанщина кличе своєю природою та гостинністю. Та й Євген каже, що нових бджіл придбає…

Дороги назад на емоціях майже не помітив. Запам’ятався перон Біляївки з численними велодітьми та порожня електричка з нормальними, не дерев’яними сидіннями!

 

Год спустя.

                                                                                                                                                                                                                                   Екатерина Маджид

 
  Хочу заметить господа, время не просто бежит, а мчится. Любит оно скорость, любит. Да чтобы с ветерком, с задором, с огоньком! И как-то надо за ним успеть, суметь организовать свое время в этом круговороте жизни. Все течет, все меняется, меняемся мы. В лучшую сторону, конечно!
Но есть такие понятия ― вечные! Которым не страшны ни время, ни погода… Они живут в душе каждого из нас. Дают нам энергию, наполняют силой, добрыми чувствами, светлыми мыслями… В общем, это всё о нем – о дуатлоне!

 

В этом году дуатлону, погода очень даже способствовала ― шаман не потребовался. Конечно, температура была не то чтобы летняя, но для разгоряченных азартом спортсменов ― самое то. Правда, организаторы намекнули, что если тенденция к понижению температуры на следующий год сохранится, то в юбилейный ― 15-й дуатлон, возможно, на пунктах питания будут подавать напитки покрепче. Окей! Как говорится, ловим на слове!

 

Померятся силенкой собралось около 100 человек. Количество радует: приходят новые люди, но и хорошо знакомые постоянные участники не забывают. И это понятно. Поскольку такого рода мероприятия ―  еще одна возможность встретиться и пообщаться, поднабраться опыта, убедиться, что ты в отличной спортивной форме или уже не очень. Ведь в спорте главная роль отводится энтузиазму, мотивации и терпению. С каждой новой тренировкой, с каждым новым соревнованием ты проверяешь себя на прочность.

Каждый, кто участвует в дуатлоне, ― это люди, привыкшие преодолевать трудности, и чем больше трудностей, тем больше удовольствия они получают на финише. Вот такие странные натуры.

 

Люди приезжают, им нравится. Всех свела вместе и объединила любовь к скорости, ко всяким активностям, да и вообще к жизни  Еще бы! Где еще, как не в Беляевке, найдешь такую «затишну» идиллию, возможность пробежаться с ветерком по красивейшим просторам, по колено в роскошной траве, а то и в экологически чистой грязи, если погода посодействует ;))

 

Что нового в этом году? Да особо нечего. Все так же стабильно хорошо. 

Трасса была размечена на отлично. Сбиться с пути было бы трудно даже слепому..

Клуб «Стайер-Атлон» наконец-то разжился личным трехколесным транспортом для перевозки оборудования, которого всегда вагон и маленькая тележка.

 

Дети ― это гордость Беляевского дуатлона. Чтобы вы понимали, больше практически нигде в Украине не проводят детских дуатлонов. Так что наши детки ― настоящие счастливчики, а организаторы ― большие молодцы, что уделяют им столько внимания. 

 

Организация детских соревнований ― на том же уровне, как и у взрослых, все серьезно. И юные спортсмены относятся к этим соревнованиям со всей ответственностью ― воспитывают в себе силу воли, настойчивость, стремление добиваться поставленных целей и не сворачивать с выбранного пути. И поэтому все они ― маленькие победители. Сильные, красивые, счастливые, они добьются всего! Любимочки наши!

Многие дети привели с собой родителей, и даже заставили их пробежать дистанцию. Отличная забота о старшем поколении!

 

Ровно в полдень на старт отправились взрослые. Ну что сказать ― все опытные, бывалые, матерые спортсмены! И ― знакомые всё лица!

 

Было приятно увидеть среди участников мэра г. Первомайский Николая Бакшеева. Вот так дуатлон объединяет власть с народом. Вот что спорт животворящий делает!

 

Отдельных слов признательности и уважения заслуживает самый возсрастной учасник из с. Мироновка Коверзин Николай. Без всяких отговорок прошел всю дистанцию. Браво!

 

Взрослая дистанция состояла из большого забега на 6 км, велогонки на 20 км (по окрестностям с. Суданка и Петровка) и заключительного малого бегового круга на 2 км.

 

Вся дистанция была переполнена чувством азарта. А участки с подъемами в гору на велосипеде закаляли дух. На мой взгляд, кросс-кантри ― это лучшее решение для любителей экстрима.

 

И все же хочу заметить, что дуатлон ― это вам не шутки шутить, господа.  Это дело требует серьезной физической подготовки и внимания. Без подготовки в принципе можно его закончить, но только «бывалым» спортсменам. Новичками лучше с подготовкой не шутить, а то на финише не опознают.

 

Спасибо волонтерам в организации пунктов питания. Душевная и теплая атмосфера, ритм музыки настраивали на победу!

 

Хочу заметить, что прелесть этих соревнований в том, что здесь нет проигравших. Каждый пришедший сюда ― уже победитель, он победил себя, свой страх, свою лень.

Кем бы вы ни были – толстым или худым, взрослым или молодым, важным или простым, серьезным или смешным – не старайтесь изобретать велосипед, просто садитесь на него и езжайте. Всё! Эффект длинных ног от ушей, крылья за спиной и блеск в глазах вам обеспечены! И время над вами больше не властно! Оно вас просто не догонит!

 

 

Главный спонсор Слобожанского дуатлона 2017

 

Спонсоры Слобожанского дуатлона 2017

 

Семья Артеменко (Беляевка)

 

Поддержка

Первомайська районна державна адміністрація

 

Партнеры

Клуб "Триатман" (Киев)

Спілка тріатлетів "Iron Tri Ukraine"

 

Протокол соревнований

Фото альбом

Альбом Романа Тинякова

Последнее обновление 15.06.17 17:22  
Интересная статья? Поделись ей с другими:

Комментарии 

 
+2 #1 antorex 15.06.2017 22:38
Красиво, зрелищно, давно не видел этого действа со стороны. Очень вдохновляет. Надо снова попробовать. :)
Да, приятно и даже немного неожиданно, что подрастающее поколение попадает в призы! Стоит только оставить сына без присмотра не пару дней... ;)
Спонсорам спасибо за вкусные и полезные хлебобулочные изделия. Уже неделю едим! Организаторам пожелание, чтобы в следующий раз в спонсорский пакет побольше колбасы клали, а то бутерброд без колбасы - он не такой вкусный. ;)
Цитировать
 
 
+2 #2 IP 16.06.2017 06:33
Мы уже вычислили, что участники дуатлона меньше теряют калорий на дистанции, чем потребляют потом на финише.
И тут два выхода: либо урезть финишный паёк, либо удлинять дистанцию.
Надо ставить вопрос на голосование ;-)
Цитировать
 
 
+1 #3 Мешок 16.06.2017 08:01
Цитирую IP:
... урезть финишный паёк, либо удлинять дистанцию.

Для упитанных сделать 6+20+6
Для толстых и Толстого - 6+30+6
А вот паек урезать - сама мысль об этом - кощунство!
Цитировать
 
 
+1 #4 Наталья 16.06.2017 08:01
Андрію Щербанівському большое спасибо «від тої дівчини, що зупинила посеред дороги» за помощь с великом. И почему, не смог помочь, я же как-то поехала, и даже финишировала. Жаль, упустили время и позиции, но это же не так не повезло, как парню с пробитым колесом (хотя и это пустяки). А вот, замурзанные руки в масле – это серьезно. Надеюсь, что отмылись :-)
Цитировать
 
 
0 #5 Мешок 16.06.2017 08:13
Цитирую Наталья:
... я же как-то поехала, и даже финишировала...

Далеко не так как хотелось бы. Был бы опытный велосипедист - поставил бы цепь на большую звезду.
Да, а вот идти треть дистанции с велосипедом - это серьезное испытание. Парень заслуживает приз "за волю к победе".
Цитировать
 
 
0 #6 IP 16.06.2017 10:23
Цитирую Мешок:
Да, а вот идти треть дистанции с велосипедом - это серьезное испытание. Парень заслуживает приз "за волю к победе".

Парня вызывали на награждении, чтобы вручить приз "за волю к победе", но он не явился.
Цитировать
 
 
+2 #7 наф 18.06.2017 07:28
А я удивился, что на вело Андрея почти догнал, а он оказывается по дороге ещё чужие велосипеды чинил... :o Надо худеть... :lol:
Цитировать
 
 
+2 #8 Красовелло 18.06.2017 09:36
А я удивился, что с рекордом трассы прошел. Вроде и не гнал на всю. Надо толстеть :-*
Цитировать
 
 
+1 #9 Олена 19.06.2017 15:03
а от мене чомусь здивували чужі додому привезені штанці :eek: і виникло питання до автора - хто їх тобі дав)) :lol:
Цитировать
 
 
+2 #10 Красовелло 19.06.2017 15:31
Ага, еще вот интересно, какую часть одежды Панов прихватил у жены Щарбановского в Переяслове?
Цитировать
 

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить