Первомайский Харьковская область

Цьогорічний кросфіт пройшов лише за участю легкоатлетів. Розбавити компанію не долучились ні інші види спорту, ні дорослі. З одного боку було добре. Змагання не затяглись і інвентарю вистачило.
З іншого, погано. Хоч спорт в місті існує, но більшістю він ховається по залах. Фідбек від цього для популяризації ЗОЖ майже ніякий. Карантини та війна зробили дитяче навчання якимось фарсом. Багато батьків пустило все на самоплив. Буде як буде. В підсумку, кількість підлітків які пусто вештаються містом зашкалює. В них немає не цілей, не гарних орієнтирів. Набирає популярність куріння та випивка. Трохи нагадує депресивні дев'яності.

Тому як ніколи зараз важливо забрати їх з вулиць та долучити до доброго ставлення до спорту та й життю в загалі. Змагання й тренування на вулиці це гарна реклама. Чому ви її уникаєте погано розумію. Знаю по собі. Під час занять люди підходять, цікавляться та питають. Іноді просто дивляться як телебачення. Потім, працює сарафанне радіо. Дітей вже давно не ходжу не шукаю по школах. Вистачає. Другого тренера б, бо інколи не впораюся поодинці. Такі справи.

Що по змаганнях!

Што ж, сайт проплачено ще на рік, тому треба чимось його наповнювати.

Розповім тоді про наш новий (старий) захід, котрий стає традиційним та очікуваним.

Почалося все у 2014 році. Всіх нормальних людей в період золотої осені дуже тягне на природу насолодитися останніми теплими днями. Ми не були виключенням.

Групою легкоатлетів та охочих йшли в невеличкий піший похід де милувалися краєвидами та смажили сардельки. Бувало і кашу робили, щоб вже от пуза наїстися.

Запрошуємо на традиційний жовтневий медогляд для активно-спортивної спільноти міста. 

Вправи з кросфіту краще за лікарів дають відповідь дорослим учасникам куди далі - в морг чи ще поживете. Для дітей, гарна нагода позмагатися з цими дорослими та підняти собі самооцінку. 

Тому, тим хто вже на постійній основі прописався в нашому лікарняному листі - черговий шухер. Тиждень на підготовку.

А ті, хто ще не мав згоди обійняти нашу фінішну тумбу - welcome. Буде спекотно та пам'ятливо.

23 квітня 2023 року залишиться в моїй пам'яті як особливий день. Це день, коли я вперше відчув себе марафонцем, супергероєм, людиною.

 Для всіх спортсменів марафон асоціюється з чимось феєричним, казковим, недосяжним. Відстань в 42,195 м здається такою великою і непереборною перешкодою, яка, на їхню думку, ламає мозок, а разом з ним і весь настрій. Я теж так думав.

 Моя підготовка почалася спонтанно. Я навіть не знав, що пробіжу свій перший марафон у 17 років.

 Я приїхав додому на новорічні свята, щоб відвідати родичів, побачитися зі старими друзями (тими, хто ще був вдома). Перше, що я побачив, коли в'їхав в місто, бігущего крос Красовелло, інакше і бути не могло. Ми привіталися і поїхали додому. Підготовка до Нового року. Футбол у новорічну ніч. Салати, сімейна атмосфера, подарунки, солодощі.

1 січня - перше тренування за два місяці. Так, була доволі велика перерва. Я пробіг 13 км і подумав: «Чорт, мої ноги як дерево, а дихання як у футболістів на кілометровому нормативі».

Ми домовилися з тренером бігти разом. Після тривалої відсутності вдома накопичилося багато думок, з'явилися нові захоплення. Ну як не сказати про це близькій людині. Бігаючи, я був здивований, що після перерви в 2 і більше місяця я зміг бігти з тренером. У процесі спілкування: - «Гліб, в твоєму віці вже біжать свій перший марафон». Я був здивований, але відразу подумав, що це чудова ідея, одразу сказавши це вголос. Обговоривши основні моменти, вирішив, що спробувати варто, тим більше що останнім часом це було щось незвичайне.