Спочатку хотів написати щось яскраве, мотиваційне, на кшталт "дивиться, всупереч війні, погодних умов, не дуже великій кількості зареєстрованих учасників, але зробили гарний захід. Навіть на одного учасника більше чим минулого року".
Відправив навіть Панову першому фотки, з якими майже два дні продовбався. Думав порадіє, може ще й написати щось гарне захоче замість мене... Ага, мрійник. Не проканало. Бо він одразу рубанув - "всі ті сами ями та багнюка як і двадцять років назад. Пиши сам"
Ну окейна, не звикати. Щось накарлякаю.
Звичайно, немає в нашій місцевості не австрійських лугів, не єлісейських полів, ні швейцарських озер. І звісно, з гарними дорогами такими як, наприклад в Бельгії у нас не все гаразд. Але досі є бажання робити то, за що узявся два десятки років тому. Незважаючи ні на що і всупереч усьому. П'ятдесят один учасник навіть підтримали це божевілля в цьому році.
Загалом, дивлячись на це фото, можна бідкатись на умови, а можна захоплюватися завзятістю, з яким учасники долають перепони. Та і розуміти треба, що не будь дощу, вигляд був більш приємним. Склалось інакше.
Навіть в той же вилизаній Європі також є і досі популярні старти де багнюки не менше за нашою. Та й умови траси ми не приховуємо. Написано ж, крос-кантрі дуатлон. Будь готовий наїстися або пилюки, або багнюки. Ні, не твоє?! Ок, є більш лайтові старти. Но, десь в іншому місці.
А розповідати, в яких умовах краще загартовується спортивний характер навіть немає потреби. Так, теж любимо і мріємо про все нове та сучасне. Но робити треба тут і зараз, бо є можливість не дочекатися.
За сорок хвилин до старту пройшла передбачувана злива. Був шанс що така буде і під час перегонів. З дітей ніхто не дав задню, не хникався на умови. Сприйняли це як належне. Батьки тільки іноді важко зітхали, як же воно буде. Скасовувати старт останнє діло, тому змінили вело маршрут на більш безпечний, але не дуже зручний. Краще так.
У виграші точно були вболівальники. Майже постійно всі на виду, а не десь там в полях. А ще сама драйвова локація поруч. За такої підтримки калюжу пропускати було навіть не комільфо.
Цікаво було спостерігати як хто долає перешкоди. Одні без роздумів відразу влітали в калюжі, інші з часом після побаченого прикладу.
Були й такі хто так і не наважився, бо не гламурне це діло. Ще білі шкарпетки забрудняться, або манікюрчик постраждає.
До речі, серед останніх був і я. Ліз у багно тільки коли вже діватися не було куди. Беріг себе як міг. Ніжний, що поробиш.
Заздрю тим, першим, безбаштовим. Таких людей у двоборстві вкрай важко перемогти. Як у спорті, так і житті. Перешкод не бачать, пруть на пролом до цілі. Так, наші змагання не для слабаків. Але переможці на них справжні відчайдухи.
З роками виникають бар'єри, жаліємо себе більше, дух авантюризму випаровується. Я не готовий, у мене того немає чи іншого та ще стопіцот причин. Можливо бажання ще є, але воно напівживе та в'яле. У цього хлопця нічого з перерахованого немає. Лише бажання взяти участь за будь-яку ціну.
Як і після Попільна трейл, сільські діти підходили та питали коли наступні змагання. На жаль не скоро, але зробимо.
Вся подія проходила на території школи. Перші два роки ми тут і починали, поки нам не сказали бай, шукайте інше місце. А були й таки моменти, що загалом не давали провести в селі. Тулилися за жд, десь на краю села.
2005 рік. Теж був дощ. Намети - це переодягальні.
Транзитка.
Фінішний створ
Зараз зміни. На краще. Біляївська громада всяко допомагає, підтримує.
Є розуміння, що дуатлон потрібен, треба розвивати й далі. Так, ями ті ж що двадцять років тому. Але щось підказує, час їх кане теж скоро. Взагалі, всі чекають зараз на інше. Цінувати своє з початку війни ми стали більше, погодьтеся.
Дякуємо всім хто допомагав і взяв участь. Ми зробили це все разом.
Організатори та Партнери
Comments:
Додати коментар...
