первомайский харьковская область

Первомайский Харьковская область

Сім чудес Біляївки.

SD  «Дякуємо Партії за наше щасливе дитинство!» - Щось таке подумалося, коли відходив від залізничної каси в середу ввечері.

 Цього року змагання «Слов’янська Хвиля» далися нам як організаторам не так важко і без особливих фінансових втрат. Тож, вже на наступний день після триатлону, ми були бадьорі і з оптимізмом дивилися у майбутнє. Тому я з легкістю прийняв пропозицію Євгена Панова заїхати до нього в гості скуштувати черешні. Тим більше, що черешні потрібно було їсти в суботу, на день народження голови оргкомітету СХ, а також в неділю, на день проведення ювілейного «Слобожанського дуатлону»! Тож, в проміжках часу між лазінням по деревах можна було зачепити ще дві цікаві події!

Без задніх думок прямую до кас на Південному вокзалі. Черги влітку – то є нормальне явище. Простояв півгодини, думками вже на станції Біляївка. От я йду стежкою через перелісок, мимо стадіону, повертаю праворуч до хати Євгена, вже бачу дерева з черешнями…


Аж ось лунає голос касира: «Квитків на «Оберіг» немає. Ніяких. На луганський потяг – теж! Є лише на Інтерсіті+. Берете?!» Мить не можу отямитися, адже вже спланував собі графік перебування на змаганнях в Біляївці. Питаю про розклад цих, перепрошую, Хюндаїв. Розклад просто ганебно рушить плани посидіти в компанії спортсменів після дуатлону: назад треба терміново їхати на Харків, щоб встигнути на вечірній експрес. В той бік теж незручно: прибуваю майже об одинадцятій вечора. Чи зможу уїхати чимось в цей час до Біляївки, чи сидітиму до ранку на харківському вокзалі?! Нічого проти Харкова не маю, але маю проти ночівлі на вокзалах. Роздуми перериває розлючений голос з черги: «Ну ви будєтє брать білєти?! Ілі как?». Відступати нема куди, адже вже майже відчув смак черешні на язику, тож, беру квитки. З задоволенням відчуваю переваги швидкісних Хюндаїв не відійшовши від каси: квитки значно дорожчі. На таку суму не розраховував. Дякуємо Партії та особисто пану К. за таку гарну можливість подорожувати!

Дізнавшись про наявність пізньої опівнічної електрички з Харкова на Лозову, трохи заспокоююся.

Під час подорожі з задоволенням відчуваю інші переваги Хюндаїв. Оскільки в мене крісло біля проходу в трикрісельному ряді, то кожного разу, як когось з сусідів потягне пройтися, маю двічі вставати. Немає такого задоволення в нічному поїзді! Немає в ньому і плазми! А це - ще один приклад, як можна зіпсувати гарну ідею. Система розваг в транспорті – ідея зовсім не нова, але в нашій країні переживає друге народження. Навіщо заморочуватися про індивідуальні навушники на кожне крісло, якщо можна увімкнути звук так, щоб було «середньо-чутно» (слова не хлопчика, а провідника!)?! Тож, якщо хочеш подивитися щось цікаве, треба прислуховуватися, фільтруючи сторонні шуми. (При цьому одразу помічаєш, що герметичний салон має погану звукоізоляцію, і стукіт колес так само гарно чутно, як і в звичайному поїзді.) Не доїжджаючи до Миргороду, увімкнули нову російську мелодраму з претензією на комедійну. Через десять хвилин після початку почав дрімати, але поспати не вдалося. Той самий звук, до якого треба прислуховуватися, якщо хочеш щось побачити, геть заважає спати! А за двадцять хвилин до Харкова (краще пізно, аніж ніколи!) увімкнули «Афоню». Легкий, гарний фільм знаю напам’ять, тому звук особливо не потрібен: можу озвучити і сам.

О другій годині ночі, майже без запізнення, електричка прибуває до української столиці дуатлону та сланцевого газу. (Найважчим було протриматися з дванадцятої до другої, слідкуючи за всіма зупинками. Гадаю, що якщо б заснув, то розбудили б вже десь в Лозовій.) На платформі зустрічає Євген, і ми прямуємо до нього додому повз місце проведення завтрашніх змагань.

Перше, що вразило в Біляївці – повітря. Воно не просто було свіжим! М’яке, духмяне, цілюще – воно наче саме вливалося в легені. Засидівся я в місті. Забув, як пахне чисте повітря. Враження неповторне! Я п’янів від нього, голова кружилася, але насититися ніяк не міг. Хіба найчистіше повітря -  це не диво?!

Надворі темно, черешень не видно. Але в хаті є і без того, що їсти: стіл накрито, і іменинник, здається, не збирається лягати спати. Ба, більше того, вимагає вітань! Святкуємо грузинським охолодженим з по-італійські гаряченьким. За розмовами засиділися до пізньої ночі, і коли сонечко вже почало сходити, вирішили лягати відпочити. О десятій ранку вже були ногах: потрібно їхати розмічати трасу. Але перед тим виконав обов’язкову програму: скуштував черешні. Пам’ятаючи про Товстого, залишив на деревах ще багато ягід, але й наївся суперово!

1

Перший раз на рік сів на велосипед. Вдома в Києві теж стоїть таке саме знаряддя, але я вже почав забувати для чого воно призначене. Добре, що пам’ятаю, як називається.

На байку Панова зустрічаю вже третій дуатлон. От що мені подобається в цьому велосипеді, що все гарно підігнано, налагоджено, змащено; механізми працюють, наче годинник. А я приїжджаю вже на готове, не переймаючись за стан велосипеда. Вирушаємо в дорогу, пам’ятаючи, що сьогодні святкуємо День Народження. Погода гарна, настрій відповідний, їдемо легко, відпочиваючи. Панов керує однією рукою – в другій телефон, який нещадно дзвонить і закидає СМС-ками з вітаннями. Траса знайома до болю – вже скільки років незмінна. Асфальт теж, здається, за ці роки ніхто не заміняв. Тим, хто дорікав організаторам СХ за якість доріг в Переяславі, треба хоч раз побувати в Біляївці! Хоча би ради того, щоб раз в житті побачити живого сліпця.

2

Проїхавши по колу траси, Євген повертає велосипед на новий для мене шлях: «А зараз ми зробимо невеличку екскурсію історичними місцями». Погода сприяла подорожі, і дива продовжувалися! Вражали безлюдні простори, якими ми прямували до кінцевої цілі поїздки. Можна їхати багато кілометрів, не зустрічаючи ані людей, ані ознак житла. Наскільки мала щільність населення, яка контрастує з поселеннями в Київській області. Завдяки цьому, а також відсутності промисловості, напевне, і дихається тут  зовсім по-іншому. З задоволенням ковтаю повітря, захоплено оглядаю краєвиди. Місцевість сильно горбиста, це не рівнина Переяславщини.

3

А ось ще одне чудо Біляївки: близькість Михайлівської фортеці, куди ми і прямуємо. Фортеця знаходиться на пануючій понад широкими ланами висоті. Зарослою високою травою стежкою пішки прямуємо нагору. Одразу розумієш, наскільки недооціненими є великі історичні цінності на Україні!

4

Автомобільні дороги, натовп туристів – ось що ми б зустріли в подібному місці в якійсь європейській країні. Можливо, це і до кращого: нехай наші чиновники і підприємці не цікавляться цією фортецею – довше збережеться! Високий земляний вал з чотирма бастіонами по кутах – все, що залишилося від колись грізного військового укріплення. Вражають розміри цього валу. Розмах робіт був немаленький, враховуючи, що все це робили без допомоги важкої техніки! Довго стоїмо на залишках фортеці, відчуваючи ту силу і заряджаючись енергією, яку залишили тут своєю працею колишні мешканці цього краю.

На зворотному шляху Євген пробиває заднє колесо. Але настрій від цього не псується: ми нікуди не поспішаємо, погода гарна, пташки співають…Та й коли ще Євген поміняє камеру, як не на день свого народження! Подорож закінчуємо знову по дистанції дуатлону, а саме в тій частині, де стоїть магазин. Купуємо холодне пиво і продовжуємо казати тости імениннику. Після першої на рік поїздки ноги гудуть, але душа співає. Такої чудової екскурсії давненько в мене не було!

Ввечері проїжджаю бігову дистанцію, розмічаючи необхідні повороти. За роботою забуваюся оглядатися навколо. А дарма: не побачив знамениту газову бурову вишку, про яку вже стільки говорить Інтернет. Зосереджено малюю стрілки, пишу привітання Товстому. Якнайшвидше проїжджаю смітник. Здається, за два роки, що я був відсутній, він ще збільшився, і став ще «духмянішим». Інші місця бігового кола не змінилися, і от я в’їжджаю в ще одне чудо Біляївки – підземний пішохідний тунель. Кажуть, що тут колись був струмок, і немає підстав цьому не довіряти. Не було б цього тунелю – невідомо, яким чином відбувався б Слобожанський дуатлон, як би він розвивався, і чи існував би взагалі. Адже, всі речі в житті взаємопов’язані. І не було б цього тунелю, можливо, Панов проводив би вже дуатлони десь в Нью-Йорку, або став би Президентом України, і не закупив би ті Хюндаї, на яких змушені їздити учасники змагань… а тим часом в Біляївці є такий дивний тунель, а Слобожанський дуатлон святкує ювілей.

На велосипеді бігове коло подолав швидко, і не хочеться думати, що бігти тут завтра буде значно важче.

На диво гладко пройшли фінальні приготування до змагань. Роздруковували, клеїли, зварювали, перетягали все знаряддя і атрибутику до вечора, але зовсім не до пізньої ночі, як це було в попередні роки. Самі здивувалися тому, що майже все готове, і залишився час не тільки виспатися перед змаганнями, а й ще разок посидіти за столом, проводжаючи гарний день. Не останню роль зіграла «механізація праці». Замість того, щоб звечора тягати стійки та інше обладнання до стадіону, ми його просто приготували. А зранку заїхав на російській іномарці напівзалізний триатлет Карась, і ми все швиденько перевезли до місця старту.

5

Встановлення стартового містечка – одна з найулюбленіших моїх процедур. Це тобі не сам кінець змагань, коли свято вже минуло, сил не залишилося, і прибирання наметового містечка тільки ще більше підкреслює швидкоплинність і недовготривалість всього гарного. Встановлення ж, навпаки, змушує мобілізувати сили, піднімає настрій, доводячи його до стану «пора починати святкувати». Коли на порожньому місці як гриби після дощу зростають стійки транзитки, наповнюється повітрям фінішна арка, підвішуються яскраві банери, одразу заряджаєшся позитивною енергією змагань, відчуваєш жагу до створення чогось більшого, аніж простий старт. Сподіваюсь, це відчули і учасники. При вигляді на прикрашений стадіон, хочеться і самому влитися в цей рух, хочеться відчути смак боротьби та перемоги.

6

Передстартова метушня швидко закінчуються, і ось дається старт дитячого забігу – змагання розпочалися!

7

8

5

10

За мить до свого забігу Товстий знаходить мене і намагається психологічно тиснути: «Ну, як, я бачу, що ти не тренувався?!». І можна було б збрехати, та зайві кілограми випирають з-під футболки. Відповісти нічого, тож, Юра продовжує: «Ну, я зачіплюся за тобою на бігові, а потім на байку обжену. Так що чекатиму тебе на фініші!». Цього разу на пиво об заклад не билися – і дарма! Власне, із-за цього результат не хвилював, було все одно: вирішив просто бігти собі в задоволення, дихати повітрям.

Зі старту створюємо невеликий загін в ар’єргарді. Товстий розповідає анекдоти дівчатам, а я біжу в хвості за усіма, намагаючись милуватися природою. Долаємо дистанцію легким підтюпцем, але все одно за кілометр роботи стає важко. Пробігаємо повз магазин, і Юра пропонує забігти на пиво. Але так підступно-хитро, намагаючись розслабити мене. Але тут Товстий прорахувався: з психологічним станом наразі було все гарно, оскільки за день до того ми з Євгеном вже пили в цьому магазині – збили оскому! Бачачи, що я не втрачаю темп, Юра почав відставати сам. Я ж вирішив і надалі бігти за дівчатами. Вони бігли в комфортному для мене темпі, та й краєвид ззаду здавався мальовничішим.

13

Цього разу заздалегідь до переїзду почав визирати ще одне диво Біляївки. І лише на самому повороті на кілька секунд побачив його. Мабуть, очікував чогось більш монументального, вражаючого. Або чогось не догледів, і наступного разу потрібно під’їхати ближче роздивитися, але бурова вишка здалася якоюсь низенькою. Звичайно, вона різко контрастувала з навколишньою природою, але очікування побачити грандіозне містечко газовиків не виправдалися.

66

Всю дорогу виглядав розмітку, зроблену за день до того: чи не затерлася, чи видно учасникам змагань, чи не поскидав хтось маркувальної стрічки. На щастя, розмітка була на місці, як і звернення до Товстого! А от стрічки в деяких місцях не було. Особливо погано, що її зняли після виходу з тунелю. В цьому місці на якусь мить група переді мною розгубилася, що дало мені кілька секунд перепочинку. На полі група розділилася. Дівчата почали набігати, відчувши близькість фінішу, а я продовжував неквапливо насолоджуватися сільськими пейзажами та неповторним ароматом повітря.

14

В транзитці купа глядачів і голос Панова, який спонукає до боротьби з Товстим. Доводиться трохи пограти на публіку, прискоритися, робити все швидко, як справжні спортсмени. На ходу хапаю стаканчик з жовтою солоденькою хімією. Вже сівши на велосипед, метрів за сто пожалкував, що так квапився! Одягаючи швидко шолом, перекрутив ремінець, який тепер давив на горлянку. Розстібнути однією рукою легко, а от застібнути правильно – ніяк не можу. Відпустити другу руку боюся – не настільки я профі, щоб не гепнутися на швидкості на асфальт. Постала дилема: зупинятися дуже шкода і лінь, а застібнути в русі неможливо. Знизивши швидкість до черепашачої, нахиляюся до керма, керуючи ліктями, і накінець-то застібую ремінець. От тобі і наука: на транзитці втратив би пару зайвих секунд, а під час руху втратив набагато більше, ще й заставив працювати знекровлений мозок, шукаючи рішення.

14

Самий кайф почав ловити на спуску в полі. Дорога рівна, велосипед летить, і повітря п’янить. Намагаюся видерти якісь гарні числа з велокомп’ютера, але цифра «чотири» попереду другої так і не з’явилася. Тіло не готове до тих навантажень, яких прагне душа.  Я нікого не можу наздогнати, мене майже теж. На половині кола, перед в’їздом на асфальтовану гірку, мимо пронісся Назаренко на шосейнику. Не хочу казати, що зурочив його, але за сто метрів після того, як я кинув репліку «Чи не шкода такий вел?!», а Олег щось радісно-привітно мені буркнув, він вже стояв обабіч дороги з розчарованим обличчям чи то оглядаючи своє колесо, чи шукаючи камінець, щоб віддячити мені за гарні слова. Вибачай!

Друге коло пролетіло непомітно. Сил прискорюватися немає, але і суперників поблизу не видно – повна гармонія! Води в бачку вистачило на всю дистанцію, і підйоми на другому колі далися легше. (Може, почала діяти жовта хімія?!)

14

Пам’ятаючи гарно про свої попередні виступи на СД, вирішив не поспішати на транзитці, не робити різких рухів. По відчуттям, після вела взагалі краще б було не робити ніяких рухів, окрім підняття келиха пива. Але без третього етапу не було б такого кайфу на фініші, і те пиво б не було таким смачним! Вже не поспішаючи, починаю легко трусити на прямих ногах, попереджаючи судоми. І – о диво – в мене виходить! Спокійно трушу, і судом немає!!!

15

Лише одного разу ледь не схопив, коли діти за поворотом з найкращими побажаннями облили водичкою. Шарахнувся від них так, що одразу відчув, де в мене ікроножні м’язи. Такої холодної води я не очікував! Діти щиро сміялися, я теж заразився цим, і знову розслабився. На прямих ногах, але вперше за всі виступи на дуатлоні, я насолоджувався останнім етапом! На половині кола обігнав юнак, який сьогодні, вигравши свою маленьку дистанцію, закінчував і дорослу!

16

А от і фініш, неочікуване флеш-інтерв’ю, невелике розчарування, що в Товстого я не виграв. Це він сам програв. Поки Юра боровся зі зламаними велосипедами, міняв коней на переправі, добігав, я встиг прийняти душ у Євгена вдома, переодягтися, зібрати речі, і повернутися на стадіон, готовий до секретарської роботи.

12

Урочисте нагородження більше нагадувало сімейне свято. Тісне коло учасників зімкнулося біля п’єдесталу; дружні оплески переможцям і призерам, заохочувальні призи переможеним.

16

25

34

56

Посмішки на всіх обличчях вказували, що всі залишилися задоволені якщо не результатом, то самим святом і недарма витраченим часом. Слобожанський дуатлон став традиційним домашнім стартом для всіх цих спортсменів, і наступного року можна очікувати лише збільшення кількості учасників.

45

Після нагородження ще один бонус – танок від організаторів під AC/DC.

20

Прощаюся з усіма, поспішаю в Харків на поїзд, і ледь не забуваю про склянку меду, яку для мене наносили слобожанські бджоли. Зусиллями Панова цей мед перейшов від бджіл в мій рюкзачок. Попиваючи чай з цим чудовим нектаром, буду згадувати про широкі простори Слобожанщини, про мальовничі краєвиди, про історичні місця, про духмяне найчистіше повітря, про чудову атмосферу ювілейного дуатлону, та про гостинність біляївських жителів.

850

Фінішний протокол Слобожанського дуатлону "Біляївка" 2013 та пробігу "Слобожанська Міля"

На зворотному шляху в Хюндаї увімкнули ту саму російську мелодраму на тій самій противній недо-гучності. Я швидкісно повертався з відпочинку до реальності.

 Фото дуатлона

 

 

Последнее обновление 03.03.18 09:06  
Интересная статья? Поделись ей с другими:

Комментарии

 
0 #1 Дуба 21.06.2013 23:21
а є відео "Танцю триатлета"?
Цитировать
 
 
0 #2 IP 22.06.2013 06:10
Черешню так и не доели. Даже банда из 13 человек, завалившая ко мне в гости после дуатлона - не осилила это ягодное нашествие. Слабаки.
А все права на видео "Танцы триатлета" сразу же выкупила компания "Галямбия пикчерз", чтобы продюсировать этот проект, дабы потеснить с рынка Верку Сердючку и Гангамстайл. На днях Толстый с ними подписывает контракт - бо у него лучше получается танцевать, чем бегать))))
Цитировать
 
 
0 #3 НАФ 22.06.2013 08:51
Хорошо написал, душевно... Всё и правда было замечательно, искренне жаль тех, кто не смог или не захотел поучаствовать...
Цитировать
 
 
0 #4 Петрович 22.06.2013 09:14
Классный репортаж, классные соревнования. Смотрел фото и слюной давился! Теперь ждать до следующего года...
Цитировать
 
 
+1 #5 IP 22.06.2013 09:23
Кто не знает как победить Красовеллу на дистанции - даю рекомендацию: пишите отчеты на мове. Он сейчас в бессилии терзает гугл-переводчик, чтобы понять что Андрюха написал))) А с учетом того, что все отчеты о Слобожанском дуатлоне последних лет написаны на мове, то он ваще - не в курсе, что там происходило))))
Петрович, мне бесконечно жаль, что тебя не было.
Такой напряженной гонки у нас на длинной дистанции я даже не припоминаю. Результаты сами говорят за себя! Рубило было до финиша.
Цитировать
 
 
0 #6 Красовелло 22.06.2013 11:23
Да-а. Не осилил текст(( Ридна мова моя - русская. Хорошо хоть картинки есть, посмотрел))
Даже не вижу претендентов способных меня побороть. :-*
Надо больше пить тренироваться, товарищи тунеядцы. А пока, я, красовелло! 8)
Цитировать
 
 
0 #7 IP 22.06.2013 11:50
Цитирую Красовелло:
Да-а. Не осилил текст(( Ридна мова моя - русская. Хорошо хоть картинки есть, посмотрел)) )

Это также смешно, как если бы твоя фамилия была Иванов и ты утверждал, что твой родной язык - украинский))))
Цитировать
 
 
+1 #8 Светлана 22.06.2013 16:10
Може тому, шо саме на мові, цей репортаж обіймає теплою хвилею любові столичного гостя до нашої рідної Слобожанщини і пробуджує теплі почуття, які дрімали десь в глибині душі... а розповідь про самі змагання сприймається як замальовки з приємної прогулянки на природі...
Андрій, дякую тобі за таку душевну статтю, за підготовку, проведення і участь у цьому святі!
Дякую Євгенові, усім організаторам, учасникам і вболівальникам за це насправді сімейне спортивне свято!
Дякую собі, що нарешті зважилася взяти участь у цьому святі!
Дякую Олексанру за вдале подолання велоетапу!
Дякую Природі за хмарки, які захистили мене від сонячних опіків і за освіжаючий легенький дощик!
Цитировать
 
 
0 #9 Светлана 22.06.2013 16:14
И, конечно, спасибо Сане за классные фотки! Ты -Красовелло не только на дуатлоне! ;-)
Цитировать
 
 
0 #10 Светлана 22.06.2013 16:17
Цитирую IP:
Черешню так и не доели. Даже банда из 13 человек, завалившая ко мне в гости после дуатлона - не осилила это ягодное нашествие. Слабаки.
))))

Эт потому, что их было 13, меня не хватало... ;-)
Цитировать
 
 
0 #11 IP 22.06.2013 16:45
До речі, Світлано, саме Андрій розмічав бігову трасу.
Тому дякуйте йому, ще за - подовжене задоволення від першого етапу;)))
Цитировать
 
 
0 #12 IP 22.06.2013 16:48
Цитирую Светлана:
Эт потому, что их было 13, меня не хватало... ;-)

Они даже пятой части урожая не осилили... На одном дереве.
А их у меня - три.
Цитировать
 
 
0 #13 Светлана 22.06.2013 17:26
Цитирую IP:
Они даже пятой части урожая не осилили... На одном дереве.
А их у меня - три.

Да у тебя там просто черешневый рай, жаль я раньше не знала! ;-)
Цитировать
 
 
0 #14 Светлана 22.06.2013 17:32
Цитирую IP:
До речі, Світлано, саме Андрій розмічав бігову трасу.
Тому дякуйте йому, ще за - подовжене задоволення від першого етапу;)))

Це я второпала, але не додумалася подякувати, а пред'являти претензії не хотiла. Дякую, Євгене, за ідею! ;-)
Цитировать
 
 
+1 #15 Ігор 24.06.2013 07:01
Епічно! Поетично! Спасибі за відчуття того, що доторкнувся до чогось вартісного і справжнього. Чудові фото, прекрасні усміхнені люди. Шкода, сам не побував. Чесно - в останню мить здрейфив, не зумів побороти психологічну травму, хоч фізична вже подолана.
Цитировать
 

This content has been locked. You can no longer post any comment.