Почну потихеньку розплутувати клубок історії колонізації території теперішнього села Роздолля. У першій частині звіту розкажу по заселення тієї частини села, яка дала назву Роздолля. Бо вона була заселена пізніше, тому і розповідь про неї буде простіше.

Після минулої публікації про історію Роздолля я по вуха занурився у архівні документи та багато чого з'ясував. Ті хто стежить за моїми постами на Фейсбук вже в курсі моїх знахідок. Але повторю тут, бо цю публікацію будуть ще багато років знаходити та вивчати ті хто цікавляться історію рідного краю.

Як з'ясувалось Роздолля не таке вже старовинне село, як про нього писались легенди. Точніше, місцевість ця старовинна, але остаточно заселено вже за часів, коли Анна Іоанівна вирила Українську лінію, а Катерина ІІ ліквідувала Запоріжську Січ та розігнала військо Запоріжське низове, до якого й належала територія на якому  розташовано нинішнє село Роздолля.

Отже на початок 19 століття ми маємо мапи та плани генеральних межування де є тільки Осинівка, а Роздолля - катма.

Але у Ревизських сказках Зміївського повіту Харківської губернії за 1850 рік я знайшов запис, який дає вичерпну інформацію  по новостворений хутір Роздолля на землях колишньої Орільскої пустоши.

І перелік кріпаків баронеси Єлизавети Петрівни фон Раден, якими вона заселила цей хутір. У примітках до перепису зазначається, що кріпаки були переселені з деревні Райської Зміївського повіту.

Деревня  Райська розташовувалась на злитті річок Попільна та Попільнушка.  Райське мало також назву Лошкаревка. У теперішньому часі це дно Краснопавлівського водосховища.

Тема найменувань населених пунктів у ті часи - це окремий детектив. У нас зараз іноді скиглять з приводу перейменування під час декомунізації того чи іншого населеного пункту. Друзі, та ви погляньте у історію. Там назви сел/міст мінялись куди частіше і без особливих на то причин. Декомунізація - це "мелочь по карманам" у зрівнянні з тим, як наші пращури перекручували не тільки назви своїх сіл/міст, а й своїх прізвищ . Під час дослідів історії нашого края різні назви одно й того же населеного пункту як на мапах, так і у документах, іноді мене ставлять в тупик. 

Отже, повернемось до Роздолля. У 1850 році це був невеличкий хутір на кілька дворів. Або, скоріше всього землянок. Де саме розташовувався цій хутір - документальних свідчень я не маю. Поки що 

Але це не відміняє приводу для фантазії та логіки. Тому в мене пропозиція доміркувати самим те чому нема архівних доказів. 

Отже, за моїм переконанням, новостворений у 1850 році хутір Роздолля, розташовувався у районі теперішнього Кучанського провулку (Кучани - по простому). Саме провулок Кучанський і є той історичний центр з якого пішло заселення тієї частини села Роздолля, що розташована понизу Маяку/Осинівка/Хлоповки.  І тому є декілька важливих ознак. 

Почнемо з того, що раніше люди селились лише там де є:

а) легкий доступ до питної води

б) швидкий доступ до шляху

в) близькість до дерев

Почнемо з літери Б.

У ті часи  основний шлях  повз цих місць пролягав на півночі. Як що казати по-місцевому: "За колишнім колгоспним садом". Зараз того шляху нема.

Місцеві мабуть здивуються, але той шлях існував багато століть. І про нього в мене буде скоро окрема цікава розповідь. На всіх старих мапах цей шлях позначено. Ба більш, та лісопосадка, що йде повз "Барзіонова/Баронова гайка" була посаджена саме вздовж того старовинного шляху. 

Важливо зрозуміти, що той старовинний шлях був прокладений таким чином, аби оминати усі балки. Тож, саме після Осинівки/Хлоповки/Маяку шлях забирав трохи у вбік від новоутвореного хутора Роздолля, аби оминути початок балки, що починається за колишньою тракторною бригадою і прямував саме у Райське. Якомога зручніше дістатись до того шляху було б саме з тієї частини села де зараз розташовані Кучани.  

А розташували  хутір  саме тут тому, що є яскраві ознаки А та В.

 Саме у балці біля Кучан була колись цікава криниця. Нічого подібного у інших частинах Роздолля я не пам'ятаю. Мабуть мало хто про неї вже пам'ятає. Це був виритий у низині балки колодязь з кристально прозорою водою. Обв'язка криниці була зроблена з дошок. У криниці не було ніякого журавлика, принаймні на той час що я пам'ятаю, або якоїсь іншої приспособи для підйому води. Бо вода у криниці досягала майже  рівня поверхні землі. Криниця розташовувалась напроти гайку біля Кучанського провулку. Зникла ця криниця лише у 1982 році коли у цьому місці загатили новий ставок.

Гайки біля криниці є ознакою під літерою В. Любі дерева мали б бути у нагоді новосельцям. Бо дерево - це  дрова і хмиз для зігріву землянки та приготування їжі,  будматеріал для хат-мазанок. 

А гайків поблизу Кучан було декілька. Наприклад, там де зараз город садиби мого брата, раніше був величенький гайок з величезними осиками до неба, які росли майже у самій балці.

Осика - це дерево роду тополя, родини верби. Дуже гарна деревина як для будівництва так і на дрова. По російські осика називається...осина. Вочевидь це дерево і дало назву Осинівці, яка потім стала Хлоповкою/Маяком.

Осикові вогнищеві зарості подекуди ще зустрічаються вздовж річки Велика Солона, яка розрізає село Роздолля, але закінчуються саме у районі Кучанського провулку.

Гайків же недалеко від Кучанського провулка було декілька. За моєї пам'яті один був розташований між сучасним провулком та школою.

Але повернемось до наших ознак.

Чи не самою важливою ознакою, що вказує на первісність поселення у цій частині теперішнього села є й ще одна - цвинтар.

 Хто не знає, у теперішньому Роздоллі є три кладовища. 

Два старовинних недіючих, та центральне - діюче. Одне старовинне кладовище розташоване на колишній Осинівке/Хлоповке/Маяку. 

Ще одне старовинне кладовище розташоване на вигоні, біля Кучанського гайку, за домами напроти виїзду від колгоспного гаражу.

 Діюче кладовище розташоване у центрі села біля футбольного поля. Про це кладовище можна сказати що воно саме молоде. І скоріше всього, воно з’явилось десь на початку 20 століття. Саме тоді, коли Роздолля розрослось до сучасних розмірів та у селі з'явилась Покровська церква. Саме біля церкви і з'явився новий погост. А центр села перемістився до церкви.

Тільки цей факт може пояснити, чому  кладовище як би нелогічно розташоване у центрі села. Але погост біля церкви – це логічно. Зараз на місті Покровського храму розташоване футбольне поле. 

І зараз, і за радянської доби біля нового кладовища були розташовані адмінбудівлі влади, клуб, крамниця та пам'ятники героям другої світової війни

Але, старовинне кладовище за гайком,  біля Кучанського провулка якби натякає - я тут не просто так, а біля історичного центру. 

Старовинне кладовище біля Кучан невеличке. Якихось пам'ятників на могилках майже не залишилось.

Через кладовище протоптана стежка, по якої люди десятиріччя ходили на роботу на колгоспний тік, або тракторну бригаду чи гараж.

 Соромно признатись, але моє дитинство та юність пройшли на цьому кладовищі, бо батьківська хата стоїть першою біля цього погосту. І для нас з друзями цей погост служив футбольним майданчиком. Свого часу ми навіть випросили у голови колгоспу декілька колод, аби вкопати футбольні ворота на тому цвинтарі. Звісна річ, за те, що я колись  ганяв у футбола на кістках роздольских  первопоселенців мені вже заброньоване місце у пеклі. Десь там  у пеклі мене чекають батьки та сусіди, які на цьому кладовищі випасали худобу. Та ще взвод червоноармійців, які у другу світову війну через все кладовище вирили окоп для опорного пункту. Тож скучно не буде.

Вже через три роки після заснування хутір Роздолля почав стрімко розростатися новими поселенцями. Про це свідчить Ревізька сказка за 1858 рік. Баронеса Єлизавета фон Раден на той час вже померла. І хутір перейшов у спадок до її синів - Михайла та Федора, які мали військовий чин поручиків та баронський титул.

Всього у перепису 1858 рік за хутором Роздолля записані 216 дворових людей та кріпаків. Причому у цьому списку дехто  позначений, як "Отпущен на волю в 1858 году". Тобто брати фон Радени почали відпускати на волю кріпаків ще за три роки до офіційної відміни кріпацтва.

Ось список прізвищ які населяли хутір Роздолля у 1858 році, та примітки звідки вони переселились.

 Як бачите там були переважно багатодітні родини, по декілька синів. У ті часи кріпацтва землю під обробку надавали з урахуванням "мужеска полу" у родині. Тож кріпакам було вигідно мати багато синів. Кріпацтво в Слобідській Україні - це окрема цікава історія. Спойлер - це не ті відношення поміщик-кріпак які ми знаємо зі шкільної програми радянських часів та повісті "Дубровський". Бо кріпацтво у наших краях з’явилось лише у 1783 році.

Отже першу частину своєї розповіді про заселенню Роздолля, вважаю завершено. Бо й так понаписував. А треба ж ще й деякий ребус по Осинівці/Хлоповці/Маяку вам розтлумачити у другій частині оповідання.

Не забутьте поділитись цією історією.

Більше знаємо історію рідного краю - міцніше любімо його.

Панов Євген©лютий,2021

Продовження: Історія заселення села Роздолля. Частина 2

При підготовці статті були використані дані з наступних джерел

https://www.familysearch.org/

http://www.otkudarodom.ua/ru

Парамонов Андрей «Храмы моей родины»

http://freemap.com.ua

Comments: