первомайский харьковская область

Первомайский Харьковская область

Коли гори сміються

Трагікомедія о п’яти частинах

Віковий ценз курсиву – 18+

 

Планування

Як завжди, планування походу почалося з дзвінка друзям і надалі – відкорковуванням декількох (десятків) пляшок пива.

Власне, вирішуємо не підемо, чи ні (то й так зрозуміло), а те, яким маршрутом підемо. Оскільки всі були досвідченими (на нашу думку) туристами, то й маршрут вибрали не дитячий! А оскільки декілька з нас вимушено пропустили минулий сезон, то йти вирішили в два рази довше, ніж зазвичай. 

Попередні роки ходили навколо Петроса і Говерли, тож зараз після четвертої пляшки пива замахнулися на весь Чорногірський хребет.

Взимку! П’ять найвищих вершин України! Село Дземброня – г.Піп-Іван – г.Бребенескул – г.Ребра – г.Говерла – г.Петрос – село Кваси.

Гори одразу не повірили такому нахабству, але вже почали сміятися з таких самонадіяних мішків.

Довго не могли придумати назву нашому походу. Врешті-решт (а вже пиво закінчувалося), затвердили назву – ТВГ «Кваси». Туристично-випивуща група «Кваси».

Причому Кваси – це такий собі каламбур. Спочатку для нас це була остаточна мета походу – село Кваси в Закарпатті. Дехто вбачав якийсь інший прихований сенс в цій назві… що ми в кінці походу таки довели!

Мало було в назві групи слова «випивуща», так ще й квасили ми доволі, а от до Квасів не дійшли!

 

День перший

Гори сміються

Приїхали без запізнення. Налаштовані на похід, одними з перших десантувалися на перон Ворохти з раховоза (поїзд Київ-Рахів) і почали шукати свою заздалегідь замовлену машину. Але й навіть приблизно білого бусика так і не знайшли.

Поклали речі, і почали додзвонюватися. Тим часом всі групи, що вийшли з потяга пізніше нас, вже упакувалися і поїхали. На привокзальній площі тиша. Ми – самі з нашим очікуванням.

Додзвонилися. «Я їду. Дорога погана, ще чотири кілометри!». Ну, чотири кілометри, навіть при поганій дорозі – то хвилин десять. Чекаємо. За півгодини дзвонимо знову. «Я вже близько. Ще чотири з половиною кілометри!». Десь я таке вже бачив!

(«-Що там з сосисками, Чарлі? – За дві хвилини, Турецький!... -Що там з сосисками, Чарлі? – За п’ять хвилин, Турецький! –П’ять хвилин тому ти сказав, що буде готово за дві хвилини!» ©)

Якихось сорок хвилин очікування, і от наш бусік! «Забарився», - єдине що сказав пан Володько. Але чемно одразу запропонував знижку на поїздку в сто гривень! З того моменту гасло «забарився» стало в нас універсальною відмовкою на все, що не могли зробити вчасно!

«-Топа, ти поставив гріти воду? – Ні, забарився! –То став ВЖЕ! –Ні, давай я ще трохи забарюся!» (Звісно, це Топа відповідає, лежачи в спальнику!).

Втратили годину, але врешті-решт, виявилося, що будь-який зайвий час нам би сьогодні не допоміг.

Стартували в Дземброні від магазину о 9:50.

 

 

Внизу – тепло, але хмарно.

 

Коли минули ліс, почався дощ, вітер.

 

Все намокло. До 14:00 майже дійшли до Смотрича (залишалося метрів 150-200).

Видимість – двадцять метрів, дуже сильний вітер з дощем. На Піп-Іван не встигали, спробували поставити намет – не змогли. Вітер здував все, чим ми намагалися закріпити стропи намету.

Спускаємося до колиби. Тут погода інша – хмари залишилися згори.

Як і планували, цього дня пройшли дванадцять кілометрів з рюкзаками! Але ж ми не планували опинитися тут. Планувалося, що дванадцяти кілометрів вистачить, щоб дійти до г.Піп-Іван!

В колибі холодно, але є пічка. Треба б розпалити, та немає дров.

Тут на допомогу приходить один з найдосвідченіших учасників походу (надалі – без імен, щоб не ображати героїв!).

«Слухай-но, хлопче (звертається до новачка в нашій компанії), доставай вже сухі дрова – треба піч розпалювати!» Новачок, не розуміючи, кліпає очима і дивиться на усіх по черзі. Повторивши прохання, досвідчений переходить до дій: підходить до рюкзака новачка, енергійно, зі знанням справи відкриває потрібне відділення, і – о диво – витягує звідтам два сухих поліна!!!

Такому шаманству здивувалися не тільки новачок (повторюся, новачок він лише в нашій групі), а й інші досвідчені зубри. То було справжнє диво! Раділи всі. І лише новачок чомусь образився, і почав обзивати кума армійськими словами!

Єдине цензурне викладаю: «Це було не по-пацанячому!». Врешті-решт, саме ці два поліна з села Дземброня, які піднялися за день на кілометр, а потім спустилися на сімсот метрів (все це без відома власника рюкзака), дали змогу розпалити піч і висушити наступний запас дров, що ми знайшли біля колиби.

Ночівля на висоті 1100 метрів. Акліматизації допомагають свіже гірське повітря, запас пігулок від Юри, а також енергетики – українське сало та шотландськИЙ горілка.

 

День другий

Гори регочуть

Зранку все болить, ломить. Голова важка, обличчя напухло, під очима набряки, наче вчора випили не по сто грам, а по літрі. («…-Мне его рожа сразу не понравилась! –Да рожи у нас у всех хороши!» ©).

Дається взнаки висота 1100 метрів. Чи то все-ж-таки шотландськИЙ?!

Стартували о 9:00. Без рюкзаків. Вирішили так, оскільки погода нагорі за виглядом була вчорашньою, що одразу не давало шансів зайти з великим вантажем.  

Спочатку йшлося легко. Хмарно. Після виходу з лісу почався сніг з дощем. Достатньо швидко дійшли до г.Смотрич.

Аж тут хмари просто проковтнули нас. Завіяв дуже сильний вітер, сніг. Різкий вітер кидав сніг не вертикально. Здається, тут взагалі опади бувають лише в горизонтальному напрямку. Видимість – п’ять метрів.

 

Нарешті знайшли вказівник «Піп-Іван - 3,5 км».

 

А от після цього почали блукати. Справа в тім, що зі Смотрича необхідно зробити досить значний спуск на перемичку, але як знайти той спуск, якщо з вершини всі напрямки ведуть донизу і видимість  ніяка?!

За азимутом теж не змогли рухатися – необхідно було постійно обходити величезні снігові замети, після чого орієнтири втрачалися. Як не намагалися знайти наступний вказівник, нічого не виходило.  Після третього повернення до стовпчика (лише за власними слідами), вирішили повертатися.

 

Внизу – ані вітру, ані снігу.

Гора нещадно реготала з планів «великих» туристів!

Ввечері почувалося дуже легко. Нічого не болить, голова ясна. Чи то акліматизувався, чи то день без рюкзака дався взнаки. Але реально відпочивав в Карпатах!

ШотландськИЙ горілка закінчився, тож перейшли на українську.

 

День третій

Іноді гори ласкаво посміхаються

Зранку – неймовірний схід Сонця.

 

Яскраві кольори, багряний диск.

 

Стартували о 8:00. Морозно.

Трохи присипало снігом. Хмари розійшлися. Йдеться легко і швидко. Наче по сходах! Дуже гарні краєвиди – нарешті!

Сьогодні швидко дійшли до гори Смотрич. І побачили, що вчора в тумані не зайшли на неї!

Прийняли за гору Смотрич інший пагорб, метрів за тридцять від Смотрича, але навіть візуально трохи нижчий! Виправляємо помилку!

 

 

Гарний вид під чистим блакитним небом зі Смотрича: весь Чорногірський хребет та наша ціль – г.Піп-Іван. «Білий Слон» здалеку вже виділяється на вершині гори.

Хотілося б ще побачити і зблизька!

Після Смотрича почали провалюватися в сніг по коліно, але не критично. Промайнули пару вказівних стовпчиків, але і без них було зрозуміло і видно, куди йти! Парадокс! Вчора в тумані зі стовпчиками нічого б ні в якому разі не знайшли! А сьогодні стовпчики і не потрібні. Тож, при якій погоді ці стовпчики реально допомагають туристам?!

Перед крайнім кілометровим підйомом зустрічаємо трьох туристів, що стояли тут ночівлею в наметі. Вчора вони дійшли хребтом до цієї точки за навігатором, але далі йти  не змогли – стемніло і стало вкрай важко тропити. Тож, і техніка іноді не рятує від «приємної» ночівлі на відкритому хребті за кілометр від цілі.

В нашій команді теж втрати – «горняшка» косить наші ряди. Охолоджуємо гарячого естонського хлопця.

 

В кінці – прискорення – і от він, «Білий слон», обліплений навкруги сніжними наносами.

 

До вершини піднімалися три з половиною години. Топа забіг за 3:03, і тепер сидів мерзнув, очікуючи на групу. Перекус, фотки з прапором.

 

 

На спуску почалися хмари (піднялися з долини).  Фоткаємося, дихаємо чистим повітрям.

 

Отримано море задоволення, нічого не болить. Втома легка, приємна. Похід остаточно перетворився на збори. (Що ж то похід без рюкзаків і лише з радіалками?!).

Дехто навіть, протестуючи проти зборів, відмовився від порції енергетику! Але ніхто не жалкує за нашими пригодами. Перша вершина ласкаво посміхнулася!

Селфі з вершиною.

 

 

Сьогодні куштували французькИЙ горілку з салом. Теж гарно! Виявляється, сало пасує і до шотландського, і до французького, і до української горілки!

Ввечері повалив сніг.

 

День четвертий

Гори насміхаються

Перший день реального походу. Це якщо вважати походом перенесення туристом рюкзака з харчами і наметом з пункту «А» в пункт «Б». Причому «А» не дорівнює «Б».

Встали о 5:00. За ніч насипало снігу по коліно. Ще ввечері вирішили переїхати ближче до Говерли, і намагатися її штурмувати. Вийшли по темряві вниз, де нас о 7:20 забрав бусік. Під’їхали на Заросляк – рятувальники категорично не пустили нас далі: штормове попередження.

За два дні обіцяно сорок сантиметрів снігу (як мінімум, половина вже випала – то ми бачимо на власні очі). Сперечатися було нема чого, тож довелося подумати про інший маршрут. Вибрали «попсовий». Хом’як – Синяк – Буковель. Лише туди нас пропустять, і там ми ще не ходили. Тільки влітку тими горами пробігав Топа.

Від розвилки Татарів/Яблуниця/Буковель, де нас висадили, проходимо метрів п’ятсот. Тут і починається підйом на Хом’як. І зустрічаємо новоспечену будку для касира!

Топа каже, що вперше її тут бачить! На касі написано, що відвідування г.Хом’як платне – 20 грн для дорослих, і 10 – для дітей. Розцінки такі самі, як і підйом на г.Говерла! Скоро не буде безкоштовних маршрутів в Карпатах!

(«…А ты говорила, что за вход в Провал платить не нужно… С целью капитального ремонта Провала, — дерзко ответил Остап, — чтоб не слишком проваливался.» ©)

За що на Хом’яку збирають гроші ми не дізналися, оскільки каса була зачинена: чи то ранішня обідня перерва, чи то з-за того, що в такий сніг сюди ніхто не ходить!

Перші три-чотири кілометри серпатин гарний, легкий, з невеликим перепадом висот, а потім почалося тропіння до галявини під Хом’яком.

 

При виході на полонину Хом’яків неочікувано для всіх побачили декілька колиб! Одну з них – з пічкою! Ба й навіть невеликим запасом дров.

Тут і залишили речі. (Всі плани про похід зруйновано! Чотири ночівлі – і жодної в наметі! Що ж то за похід?! Ліниві тепличні міські мішки!).

Без рюкзаків штурмуємо г.Хом’як.

Спочатку в лісі по занесеній, ледь помітній стежці. При виході з лісу, стежка зникла, і на нас чекала суцільна стіна туману. Весь шлях надалі – навмання в тумані з видимістю десять метрів, по коліна провалюючись в сніг.

Ніяких орієнтирів, нічого не видно! І лише впевнена хода Топтуна попереду підбадьорювала! Каже: «Тут все просто: повзи собі вгору!» І дійсно, іноді треба реально повзти! На чотирьох! Хом’як – майже правильний конус, тож де б ти не знаходився, шлях до вершини визначається просто – вгору! Нарешті почули оклик в тумані – то Топа за десять метрів від нас побачив Діву Марію на вершині. Але таку обліплену снігом, як і хрест на Піп-Івані.

Це видовище!

 

Але єдине, оскільки видимість в десять метрів більше нічого не дозволяла бачити. Дорога вниз була ще тією пригодою! Це – не вгору по конусу без орієнтирів. Необхідно було спускатися лише по своїх слідах, щоб повернутися до нашої колиби.

Так-сяк це вдавалося робити на крутих сповзаючих схилах. Дорогою вниз провалювалися вже по пояс; речі повністю промокли. Швидко добігаємо до колиби і розтоплюємо піч.

Води поблизу немає, тож ліпимо сніжки, які потім і «готуємо»!

Натопили грубу, яка гріла по-справжньому, наче в бані; напиляли ще дрова. Надвечір температура впала до мінус десяти, але нам було все одно: найзатишніше місце в горах було окуповано саме нами! За неспішними бесідами чотири дядьки смакували свій відпочинок. Кум спалив мені черевика, що помітили лише за цікавим запахом паленої шкіри. За це я полишив кума спати на підлозі! Ну, так йому захотілося.

ФранцузькИЙ горілку п’ють вже всі – ми ж нарешті в поході!

Цього разу ночівля на висоті 1200 метрів. На ранок виспався і почував себе свіженьким, хоч і наступив п’ятий день походу. Обличчя навіть не напухло! Готові до бою та наступних пригод.

 

День п’ятий 

Гори з усмішкою проводжають

Так, наче маленьких дітей до школи. Ласкаво відпускають нас додому!

В кінці дня зрозуміли, що то був найважчий наш перехід. Цілий день – по пояс в снігу і з рюкзаками.

Встали о 6:00, стартували о 7:50. І одразу почали тропити. За ніч ще нападало снігу. Невеликий підйом полониною Хом’яків, по коліна в снігу. Видимість – сто метрів, де-не-де – до двохсот.

 

Зайшли в ліс. Тут все тихо – вітру немає – спокійно, велично. Всі ялинки вкриті снігом, і ми попали наче в казку. Тиша неймовірна. Навкруги лише ялинки і сніг.

 

Природа заворожує, і ми частенько зупиняємося помилуватися і відчути свою мізерність. Чарівні Карпати ненав’язливо, але неоднозначно натякають на наше місце в цьому Світі. Гори – вічні, а ми тут лише в гостях.

Кум сказав, що тільки-но вийдемо на відкритий хребет – стане йти легше: там вітер здуває сніг. Виявилося з точністю до навпаки! Вийшовши на відкриту полонину, почали провалюватися по пояс.

Тропити стало важко, тож, Юра і Топа – наші найсильніші «яхтсмени» – змінюються кожні п’ятдесят-сто кроків.

Хмари згустилися, видимість – метрів двадцять. Йти стає важче. Окрім того, що кожний провалюється по пояс, навіть якщо йти крок-в-крок за тими, хто попереду; то ще й внизу почали траплятися валуни. Іноді нога під снігом б’ється о гострі кути, але частіше – зісковзує по вологій поверхні каміння. Ризик травмуватися змушував ще сповільнити темп.

Нарешті попереду щасливий оклик кума – дійшли! Час – 11:00, йдемо за графіком! Перекус, фотки з прапором, щасливі обличчя – ми на горі Синяк! Видимість, щоправда, не змінилися, тож задоволені малим.

Синяки на Синяку!

 

Відпочивши, йдемо далі. Наскільки я бачу – піднімаємося вгору! Про що і кажу групі.

Авторитети шикають на мене: адже Синяк – то була найвища вершина. Не може тут бути підйому. Висловлюю думку, що, може, ми ще не дійшли до вершини. Але після цього обидва авторитети просто засунули мене за пояс: «На карті гора Синяк тут! Значить, ми її пройшли! І крапка!». Мовчки повземо далі.

В одному місці просто не маємо ніяких варіантів – що попереду, що вбік величезні замети снігу. Кожний крок по пояс, кожного разу на чотирьох за допомогою палок вибираєшся – і все наново! Відстань метрів в триста подолали за якихось сорок п’ять хвилин!

Вже починають відвідувати думки про повернення назад. І знову гори ласкаво посміхаються – на якийсь невеликий проміжок часу розвиднюється, даючи змогу оцінити ситуацію. Попереду видно хрест – справжню вершину Синяк, і вказівник! Після цього авторитети незграбно перебирають пальцями карту: якась вона не така! Ну, не могли ж ВОНИ помилитися!

На Синяк-2 (справжній!) потрапили о 12:00. «Забарилися»! Збилися з графіку, але саме те, що розвиднілося, і стало видно подальший наш шлях по хребту аж до Малого Горгану, - вирішило подальшу долю. Йдемо далі!

Зфотографувалися на Синяку з видом на Говерлу і Петрос (два маленькі горбики над морем хмар!) J

І гори знову закрили хмарами нам шлях, показуючи, що то була лише їхня маленька милість самонадіяним туристам.

В тумані, постійно троплячи, пройшли два з половиною кілометри до Малого Горгану за якихось дві години! На вершині туман і видимість – метрів п’ять-десять.

 

Далі – швидкий, наскільки це можливо, спуск. Ми повинні встигнути до настання темряви дійти до Буковелі, де є дороги і цивілізація. Де нас повинна забрати машина. Інакше сьогодні не паритися в бані!

Гасло «баня» спонукає всіх збільшити крок. Пару перекусів, десяток падінь – і ми біля найдальших гірськолижних трас Буковелі! А ось і перші люди, яких ми побачили за дві доби!

 

Найприємніша частина походу

Сауна – це окрема пісня нашої подорожі. Втомлений, але з почуттям виконаного завдання, заслужено заходиш в гарячу парильну. А з парильної вибігаєш і пірнаєш дельфінчиком у снігові замети. Потім довго вигрібаєш звідтам, але тобі не холодно! Сніг тане на тілі ще зо хвилину! А потім намагаєшся знову потрапити до сауни, де любі друзі в цей час зсередини тримають двері! J

Далі були пиво, ніч в нормальному ліжку з чистою білизною. На ранок все тіло розслаблене, але й все болить. Крепатура, фізичне і психологічне навантаження виступають назовні.

Розслабляємося в домашньому затишку гостинних господарів, смакуємо карпатські страви.

За день лише невеличка вилазка кілометрів шість до перевалу за сувенірами і глінтвейном – і знову спатки. Як це дивно – йти без рюкзаків, нікуди не поспішаючи, і насолоджуватися природою і повітрям Карпат!

 

В день від’їзду гори взагалі сміялися з нас безсоромно! Чисте небо – ані хмаринки! Чудові краєвиди. Легкий морозець в тіні, а на сонечку – всі плюс десять. Чудова погода для початку походу, а не для дня від’їзду!

З Яблуниці гарний вид на Петрос і Говерлу. Цього ж разу фотографувалися на фоні іншого хребта, який минулі роки не помічали з-за «попсовості», незначущої висоти.

Хом’як, Синяк та Малий Горган на фоні блакитного неба.

 Відтепер же ми ще раз переконалися, що попсових гір взимку не буває. Здорових чоловіків «ухайдохати в хлам» без спиртного навіть невисокі засніжені гори можуть за лічені хвилини (згадати лише шлях від Синяк-1 до Синяк-2)!

І лише іноді гори дозволяють собі ласкаво посміхатися! За що їм і подякували туристи гарними світлинами.

Марш-кидок до вокзалу Ворохти при такій погоді – супер враження!

Гори привітно з нами прощалися, зігріваючи по-весняному теплом. А на вокзалі ще й чудовим глінтвейном. Поки хлопець при нас власноруч його робив, методично додаючи необхідні інгредієнти, – вже всі зрозуміли, що то буде смачно!

 

Табл.1. Похід – у вигляді цифр. Сухі факти!

Номер

Найменування

День

Разом

1

2

3

4

5

1

Пройдена відстань, км

12

11

16

10

12

61

2

Пройдено з  рюкзаками, км

12

0

0

9

12

33

3

Перепад висот, м

+1000 / -700

+900 / -900

+1000 / -1000

+800 / -600

+500 / -1000

+4200 / -4200

4

Ходовий час, год.

7:10

5:30

7:00

6:00

8:40

34:20

 

Дуже задоволені поїздкою. П’ять вершин таки пройшли! Необхідні кілометраж та перепад висот набрали.

Все, що горить – випили! Але запланований маршрут не подолали – тож, ми іще повернемося!

Тільки б Гори нам щиро усміхнулися!

 

Ексклюзивно для сайту multisport.kh.ua

Последнее обновление 17.02.17 10:18  
Интересная статья? Поделись ей с другими:

Комментарии 

 
+1 #1 Давид 17.02.2017 19:12
Красивые зимние виды карпат) захотелось мне в зимний карпатский поход в следующем году. кто со мной?)
жаль что в квасы не попали, там сразу в конце долгой дороги от петроса можно, или нужно отведать вкуснейшего местного производства пива. :D
Цитировать
 
 
0 #2 IP 17.02.2017 19:24
Да, заснеженные Карпаты - это нечто!
А в такой веселой и спаянной команде без варианта - поход удача.
Судя по табличке - нехило так понапрягалися. 8)
А судя по списку потребленного - нехило так расслабились ;-)
С возвращением! На наш сайт - в том числе!
Цитировать
 
 
+1 #3 Красовелло 17.02.2017 23:05
Слово "горилка" заменить на "грелка" и курсивом можно не писать :-)
Отличный походик. С удовольствием бы то же сходил. Рюкзак есть, грелка то же) Будут места, приглашайте.
Цитировать
 
 
0 #4 IP 17.02.2017 23:42
Цитирую Красовелло:
С удовольствием бы то же сходил. Рюкзак есть, грелка то же) Будут места, приглашайте.


От, блин, не того он приглашал. :lol:
Он меня два месяца тянул в горы.
Но я отморозился работой, марафонмэном...
Цитировать
 
 
+1 #5 Мешок 18.02.2017 21:50
Красовелло, в Карпаты идем, как обычно, в феврале. Февраль-2018. Нам же нужны новички, чтобы носить дрова и уголь из поезда!
Правда, пока еще ты не готов с нами в горы. :sad:
Днем то оно, понятно, ты и нам фору дашь (кроме Топы), а вот что ты будешь делать с нами вечером?!! Тебе еще тренироваться и тренироваться! Начинай с пива.
Цитировать
 
 
+1 #6 antorex 19.02.2017 09:13
Да, я вижу для такого похода тренировки надо начинать не с того, о чем я думал сначала. Хотя на одних морально-волевых убежденным трезвенником здесь не пройти, надо же давать выход эмоциям. Это одновременно и страшит и захватывает!

Крутой позитивный трип! Ваши довольные физиономии тому подтверждение.
Цитировать
 
 
0 #7 IP 19.02.2017 09:45
Цитирую Мешок:
Правда, пока еще ты не готов с нами в горы. :sad:
Днем то оно, понятно, ты и нам фору дашь (кроме Топы), а вот что ты будешь делать с нами вечером?!! Тебе еще тренироваться и тренироваться! Начинай с пива.

А вот это вызов! :lol:
Цитировать
 
 
+1 #8 Светлана 19.02.2017 17:10
И я очень рада возвращению Андрея на наш сайт!!! :lol:
Воскресное утро случилось туманным и седым... и я решила почитать новенькое на сайте... помня репортаж Андрея со Слобожанского Дуатлона 2013 предвкушала узнать "Коли гори сміються"...
С легкого пера Андрея даже суровые испытания и способы их преодоления выглядят забавно и поэтично ;-)
А жизнерадостные лица участников этого приключения просто озаряют прекрасные виды зимних Карпат... Красотища!!! Особенно рассвет! А радуга зимой просто открытие!!!
От всей души благодарю Андрея и всю эту веселую команду! Столько энергии и вдохновения на прекрасный яркий день невзирая на серость за окном! И появилось предвкушение личной встречи с зимними Карпатами... Сподіваюсь, мені гори теж посміхатимуться :-) ;-)
Цитировать
 
 
+1 #9 Я 19.02.2017 19:47
ГосподіБожеМойЗ кимЯживу :P
Цитировать
 
 
0 #10 Красовелло 19.02.2017 22:37
Цитирую Мешок:
Днем то оно, понятно, ты и нам фору дашь (кроме Топы), а вот что ты будешь делать с нами вечером?!! Тебе еще тренироваться и тренироваться! Начинай с пива.

Не о всех моих ты скрытых талантах знаешь ;-)
Цитировать
 
 
+2 #11 Мешок 20.02.2017 09:29
Цитирую Красовелло:
Не о всех моих ты скрытых талантах знаешь ;-)

Значит, необходимо провести совместную "прикидку" или просто "открытую тренировку", где каждый талантливый сможет проявить себя и доказать, что он готов к зимнему походу. Потом сдать тару - и на эти деньги купить экипировку!
Кстати, поход выявил пару обязательных позиций в экипировке. Кое-кому было не очень комфортно в заснеженных Карпатах. Карпаты зимой = Эльбрус летом!
Цитировать
 
 
+1 #12 IP 21.02.2017 12:15
Цитирую Мешок:
Кстати, поход выявил пару обязательных позиций в экипировке. Кое-кому было не очень комфортно в заснеженных Карпатах

А ты шо не знал, что в горы надо всё нести в пластике, а не в стекле - так значительно легче! ;-)
Цитировать
 
 
+1 #13 Красовелло 21.02.2017 14:08
Цитирую IP:
А ты шо не знал, что в горы на всё нести в пластике, а не в стекле - так значительно легче! ;-)

И больше взять можно.
Цитировать
 

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить