Раніше 1 травня люди зустрічали з лозунгами «Мир! Труд! Май!».  В мене ж на 1-ше травня було заготовлено інший лозунг – «Поїхали!»».

Та ранку 1 травня передувала інша історія, яка розпочалась напередодні, 30 квітня. Рюкзак був зазделегідь зібраний, речі складені і чекав свого часу. Було складено декілька планів різних маршрутів,  але зробити вибір на користь якогось одного маршруту було досить складно. За пару годин до від’їзду було прийнято остаточне рішення поїхати на декілька днів до Москви. Оскільки ціни на квитки на потяг шалені, було вирішено їхати автостопом. Ось і перша машина на околиці Харкова, водієм виявився відомий телеведучій харківського телеканалу. Ще пара машин, пара кілометрів пішки і вже кордон. Українські прикордонники швиденько перевірили документи і побажали гарної подорожі. 

Різні страшилки про довгі черги на кордоні я чула, але ніяк не очікувала, що така доля спіткає мене при пішому переході кордону. Черга пішоходів була довжелезна, час вже пізній, а погода прохолодна. Простоявши більше години і не продвинувшись вперед ні на крок, мої зуби вже почали відбивати чечітку від холоду, а бажання відвідати столицю сусідньої держави десь безслідно зникло. «Та в нашій країні так багато прекрасних місць, здалась мені та Москва!» - з такими думками в голові мої ноги швиденько несли мене до автобусу, який прямував до Харкова. Вранці було вирішено поїхати в місто Суми.

Маршруткою доїхали до Вільшан, в яких розташована така цікава сільська рада:

На околиці міста подружня пара погодилась підкинути горе-туристів до Охтирки. Варто сказати, що це місто-ровесник Харкова. В свій час це місто було досить розвиненим та мало високі прибутки від добування нафти.

Є легенда, що місто Cуми було засноване на гроші, які знайшли в трьох сумочках. Не дивно, що сумка є символом міста.

Засновником міста вважається Герасим Кондратьєв, отаман війська Запорізького.

В одному з двориків знаходиться будиночок з такими дверима:

На Сумщині раніше було багато цукрових заводів, якими володіла сім’я Харитоненко. В центрі міста є пам’ятник рафінаду:

В центрі мі ста є дерев’яна альтанка, яка вже понад сто років є улюбленим місцем жителів міста. Вона була побудована без використання жодного металевого цвяха, а в її різьбі закодовані символи трипільської культури, слов’янські та християнські символи.

В центрі міста є декілька спокійних пішохідних вулиць.

Це досить цікаве та зелене та квітуче місто, яке, на жаль, обділене увагою туристів.

Про місто Тростянець я вже давно щось чула та хотіла відвідати. Та інформації про те, як туди доїхати, було не досить багато. Все виявилось дуже просто: в місті Тростянець залізнична станція називається Смородинове, тому виникає плутанина при складанні маршруту.

Колись ці землі подарував Петро І своєму духовному наставнику. За його часів було збудовано знаменитий круглий двір. Через сто років маєтком вже володів князь Василь Голіцин, а вже через деякий час тут хазяйнував відомий мільйонер тих років, підприємець Леопольд Кеніг. Саме завдяки йому в тут почала активно розвиватись інфраструктура, будувались рафінадний, цукровий та винокурний заводи, була прокладена залізниця.

Відомим в Тростянці є Круглий двір, якому вже понад 250 років. Раніше він мав багатофункціональне значення: тут був і кінний манеж, і театр, і використовувався для господарських потреб. Зараз на його території щорічно проводиться фестиваль «Схід Рок».

 Саме в Тростянці до композитора Чайковського прийшли муза та натхнення, і він написав тут свій перший симфонічний твір. Тростянець також відвідували український поет Павло Грабовський та російський письменник Антон Чехов.

Тростянець колись славився своїми цукерками, які виготовлялись на місцевій фабриці. Ця шоколадна фабрика функціонує й досі, але парадокс: в Тростянці не виготовляють тростянецькі цукерки. Натомість тут виготовляють шоколад «Корона», «Мілка» та каву «Якобс». Любителі солодощів можуть відвідати музей шоколаду.

Тростянець відомий і своїм природним надбанням. Тут знаходиться чудовий дендропарк. Але парадокс: коли у місцевих ми запитували дорогу, вони здивовано на нас дивились і похитували плечима, мовляв: «Що це таке? І що ви від нас хочете?». Та для туристів є навіть вказівники. Тож якщо язик до парку не доведе, то вказівники допоможуть. Природа тут надзвичайно красива. Є декілька озер та джерело, як кажуть, з цілющою водою. Стрункі сосни, високі схили та рясний дощик дуже нагадували Карпати. Милуючись природою, розумієш, чому цю місцевість так полюбляли олігархи та творчі видатні особистості того часу.

За браком часу та дощової погоди не вдалося по фотографувати Тростянецькі красоти, тому фото не мої, а з просторів інтернету.

Comments: