Вітаю вас товариші спортсмени, оце знайшов вільний час та й думаю позанудствую трошки й черкону на сайті щось.

  Ну і понеслась, почну рубрику яку жартома назву; «Советский рок-н-рол» . Чому саме так ? Та все просто, останні роки півтора мене носить по різним куточкам нашої необьятної батьківщини ( й не тільки) і повсюди мене супроводжує старий добрий радяньский рок який грає в навушниках.

  Так от значіть Первомайський, ранок – «Антилопа гну »( машинка КІА) вирушає на зустріч пригодам. Признаюсь що вкрав назву в товариша Бендера.  Я штурман й другий пілот , а так як їду на передньому сидінні й маю доступ до магнітоли, ще й діджей. Так під завивання ДДТ, К�?НО, Скрябіна й Океана Ельзи їхали.

 В байкарів є такий норматив під назвою, вибачаюсь – Железная задница. Суть в тому щоб проїхати 1000 миль за дві доби. Ну так як ми їхали на машинкі то зроблю собі поблажку й присвою всім членам данної покатушки почесне звання Полу Железная Задница. Бо їхати два дні машинкою це не аби яка питка.

   “Мы ехали ехали и наконец приехали”- проїхали трошечки Молдови , пів Румунії й пів Болгарії. Про перші дві країни якось потім черкону, якщо переможу лінь , а про Болгарію можу трошки й поговорить.

   Перші думки які мене відвідали коли я сюди попав – ”Де мій велик? Я хочу тут покатать”Чому? Так тут гори товариші бандити, й дороги просто афігенні!!!

Дорогою переїжали гірські перевали, спускались в каньйони. Красотіщаааааа !!!! В каньйонах все зеленіє, в горах ще сніг лежить. Такий контрастний душ для мозку. Тут їдеш дивишся абрикоси цвісти поченають, а на верху де інде снігоуборочні машинки стоять, а де й працюють.

   Ну й нарешті під кінець другого дні поїздки ”Антелопа Гну”прискакала в славне місто Пловдів.

  Що за городок розказувати не буду, всі ми гуглом користуватись вміємо. А розкажу свої враження й опишу побачене.

  Городок не те щоб великий. З усіх сторін оточений горами, річюшка протікає (як називається не знаю, а гуглить лінь).

  Що цікавого? Ну для жителів ”Краснознаменного Первомайска” Цікаво все, цікаво походити центром, старенькими вузенькими вулочками, та просто порівняти все побачене з ореалом нашої життєдіяльності….

  Для любителів старовини є декілька об’єктів де треба побувати, це римський амфітеатр, й залишки ”крепости”. Вона доречі там недалеко знаходиться.

Ах мало не забув, розкажу як ми туди попали. Значіть гуляли ми гуляли й Серьогин ЖПС навігатор з горем пополам довів нас до амфітеатра. А в мене, до речі, вже давно бажання є нарешті навчіть Асісєіча фоткать, й навилажувать своїх шедевров на сайт щоб , залізний пенсіонер побачів все й перейняв безцінний мій опит.

Так от стою значіть фоткаю груди каміння амфітеатру підходе дядя місцевий, добродушно питає що звідки ми, після нетривалої розмови на політичні теми дядько представився, звуть його Олекандр корінний Пловдівець – чорненький такий маленький, я зразу ж йому дав прізвисько Узбек.

    Ну і почали ми спілкуватись, жартувати, він нам показав все цікаве навколо, прям таки заставляв фоткаться скрізь, це супроводжував розповідями про те місце яке фоткали. Цікаво, реально цікаво було. Так провів нас до розвалин крепості й тут мерзотник спортив мені настрій. Почав клянчити гроші, каже всього по 5 левов з чоловіка, а нас то четверо й 20левов це десь 10 євро якби дуже афігенні бабки як для нас ( чи то в мені жлоб заговорив). Ну вобщім дядя сильно обідся коли уходив від нас. Я думав він добра людина яка любе своє рідне місто – а оказалось простий «туристорозводящій» козел.

Та все ж спасибі що підсказав де фортеця.

    Якщо чесно то я не великий любитель міських пейзажів. Ну один раз подивитись цікаво, не більше. А от милуватись красою природи можу нескінченно. От так нас й занесло в гори. Полазили, трохи поблукали, потім Серьогу з Славіком загубили, потім знов знайшли, вобщім гори це те місце де морально відпочиваєш а фізично працюєш, й після того як вдоволь налазишся отримуєш неймовірне моральне задоволення від таких красот, й приємну фізичну втому яка не в тягость, а навпаки приводить кожну клітину організму в тонус.

   І ось ще один вільний день й ми вирушаємо подивитись Бачаковський монастир й заповідник поруч з ним. Оце їхали їхали і тут бах й завал на дорозі. З гір каміння з мокрою глиною навалило. Хвилинок сорок прочекали доки тракторцем все це уберуть, й вирушаєм далі.

   Ну що сказать, в монастир ми зайшли, бігло обдивились його й рвонули туди куди особисто мене кликало серце. Правильно – в гори. Краса неймовірна, по дорозі натрапили на водоспад, зробили пару фоток, шоб Асісеіч слюной подавився. Й в путь на зустріч пригодам. А так як я пригоди люблю то рвонув вперед і …. Вобщім знову загубили Славіка, прийшлось мені ще крос кілометра півтора проскакать по горам в пошуках бойового товариша.

 Я оце вам скажу товариші бандити, хто буде в Болгарії обов’язково там побувайте!!! Тільки від самого монастиря подалі відходьте, де вам торгаши не будуть набридать впарюючи всіляку непотрібну сувенірну муть.

   А ось ще одненьке місце де треба побувати. Вобщім бродили ми по Пловдіву, й забрели на так званий «Гребной канал». Ні це не там де гриби вирощують, а там де академічною греблею займаються. Потрапивши туди зразу ж в голову залізла нав’язлива думка замутити там триатлон. Може це Панов мене заразив? Ніхто не знає це лічіться??? Козирне місце для триатлону, канал кілометра півтора довжиною, навколо велосипедні й бігові доріжки, які до речі розділені. Безліч містків в воді для пафосного старта, трибуни для вболівальників. Еееех я подумки там вже триатлоню JJJ

    Поки що все. А то багато напишу ще Толстий не осиле, тільки фотки й подивиться. Продовження через недільку – дві нашкрябаю.

Comments: