В гламурной тусовкi бiгунов э бегущiй банкiр Онiстрат, та мене вiд всього iхнього пафосу аж пiдтошнюэ, от вирiшив вам повiдати про буднi звичайних украiнських людей без пафосу та прикрас. Так шо рiч енд бьютi далi не чiтайте.

  I  от свершилось чудо я нарештi покинув роботу й вiдправився в свободноэ плаваньэ. Ну i щоб почати нове життя, зразу ж пiсля отримання трудовоi книжечки вирiшив пробiгти марафон. Нi я не був до нього готовий. Всмислi фiзично не тренувався зовсiм вже майже два роки. Та i не жив толком нормальним життям, так як днями i ночами торчяв на заводiку. Та в голову закрадалась думка i я ведучi сам з собою дiалог невольно питав себе:

-  так ти хочеш жити?

- ну звичайно ж нi

- ну тодi вперед мiняй щось

- ну а як ж гршi? Зарплата то хороша

Пысля цього в менi просипався соплежуватель  рацiонально боязливий мудак, я здавався i знову й знов проводив мicяцi в цеху а не з родиною.

      З ким поведешся в того й наберешся.

Задовбали мене всепропальщiки та потенцiйнi нитiки. От чесно все iм не так. Влада, погода, тарифи, цiни, та вобщiм  все. Головне нiхто мiняти життя та свiт навколо на краще не хоче. А навпаки пишаються своэю мученiчэською долею. З якою гордысттю менi колеги казали – Та я восем лет так работаю и жив здоров, а ты постоянно ссоришся за переработку. 

  Таким ставав i я. Боягузом який не всилах жити вiдповiдно своiм мрiям.  Э в мене одне бажання. Я вже рокiв з десять мрiю тренуватись. Не так як я це роблю майже все життя ( перiодично побiгуючi та ворочая жалiзяки) а нормаляно, щоденно хочаб двi три години в день. Нi не для того щоб достигнути якихось результатiв. Вирос я вже з того возраста коли хочеш помiрятись пiпiськами з цылим свiтом. А тому що це приносе менi неймовiрне задоволення.

 Великий Ленс Армстронг казав що любе боль.

- Боль может длится час, неделю, месяц, и со временем обезательно уйдет, но если я здамся, если остановлюсь то она будет длится вечно.

    От чесно, не подумайте що збоченець якийсь, та я люблю  долати боль на тренуваннях. Тому мабудь  I закоханий в такi види фiзичного iздiватэльства над органiзмом як триатлон.

  Я не хочу наступати на граблi на котрi наступали моi батьки, в котрих в тi скрутнi часи лихих девяностых в погонi за копiйкой не вистачало часу на мене. Ну i я рос тiпiчним борковским раздолбаэм.  А своъх дывчаток я сильно сильно люблю i обдiляти iх увагою неможна.

  Отже заява написана, мости спаленi , рухаэмось вперед. Панова попередив що я бiгтиму, в Антохи намутив рюкзак з пiтьэвой системой, позвонив духовному наставнику Асысэычу проконсультувався по поводу пiтаныя на дистанцii- вперед.

  Стартонули значiться от дома Панова. Погодка чудова, снiжок, не холодно, та все ж морозець покусував. Марафон бiгли Я i Олэжа ( Коля стартонув ранiше). Толпа зражу ж розтянулась, от я втикнув навушники i вприэмному темпi  побыг. Задача стояла одна – добiгти отримуючi  максимум задоволення, прочiстити мозги, ну i  помучатись трохи.

 Перший раз так легко ( морально) бiглось марафон. Це був кажись мiй дванадцятий марафон. i на фiнiшi всих попереднiх я казав одне i те ж – щоб я колись ще побiг? Те нi в жизнi!

На укрмен марафонi такого не було, що мене дуже здивувало.

 Бiжу собi, хочу пити – пью ( води лiтра два в рюкзаку) хочу кушать – кушаю ( канфет, кураги i фiнiкiв почтi з кiлограм , ще й 4 банана)

 Взагалi я зрозумiв що саме страшне на марафонах триатлонах – це заголодать. Ще на укрменовськой половинкi на вело етапi макарони з сардельками мене так спасли шо цю переможну аксiому для себе я запомню на все життя.

От так i бiг аж до Максимовки, де почалась включатись тэрпэлка. Та все ж ще якось бiглось. А от з 34 по 37км зовсым було тяжко.

Знаэте що я зрозумыв за своi 28рокiв життя? Мужиков жалiть неможна. Якщо нас жалiти то ми перетворюэмось на слабохарактэрних козiв якi замiсть того щоб дiяти намотують соплi на кулак. А так же хочеться пожалiти себе любимого, сiсти шмигнуть носом i сказать я такий кльовий а в мене шось нiчього не получаэться. Поцьомайте мене а я поплачу.

 Оце бiжу собi, все болить, тяжко – ужас, позвонила Алiна спитала як ти там. Кажу що бiжу, тяжко, помераю. Антоха з Олежой i Катюхой на зустрiч машиной iхали, тормознули пiдбодрили. От i питаю себе

- Шо здох тряпка?

- Та нэ вродi, я ж тавой такий молодэц без тренiровок а скiльки пробiг

- Молодець?  Та за тобою щлейф розових соплей тяниться, молодець нашовся. Чього тормозиш? Нозя болить да? От так ти й житимеш слабохарактэрним козлом, нозя заболыла а вiн вже сльозку пускаэ. Таким ти хочеш бути?

- Нi!!!

- Ну так вперед

От чесно я полетiв. Ендомондо показав що самi бистрi були останны 4км марафону. Бiг i кричав, от чесно ( Асiсэiч занаэ як це я роблю)

Кричав не от болi а от злостi на себе, бо я хотiв здаться ( не на марафонi а в життi, вже опускав лапки й плив по тэченiю в унытаз битiя). Як там Кочергiн казав – выигрывать не обезательно главное не здаватся.

Може пафосно якось написано та от чесно я саме цього й чекав вiд марафону. Це була прочiстка мозгов. Фiзичне iздiватэльство над собою заради пiзнання себе ( може секту якусь органiзувать Сведетелей Карася). В двiр до Панова я залетiв на крилах свободи, енергiя бурлила i  била з мене ключем ( спитайте в Толстого). Я люблю марафони.

  А мораль всього цього була такова. Якщо э мрiя то iди до неi та не вiдкладуй на завтра, так як завтра може й не настати.  Не знаю чi правильно я зробив що перекреслив все своэ спокiйно – обэспечене життя i нирнув в ополонку невiдомого.  Час все покаже.

 Пшсля марафону мене ще чекала заминка з бензопiлой в вправi спортивне пиляння дров, ну i кормлiння поiння курчат. Та ввтоми я не вiдчував i зайшовши в дiм в о 23-00 вiдчував шо я не можу зупинитись i ледве вмовив себе лягти спати.

Comments: