Давно хотів відвідати музей Великої Вітчизняної Війни в Соколово. А тут і вихідний вільний підвернувся, та ще й велик в гаражі стогнав від скуки, бо вже дня чотири на нього не сідав.

Ех, вирішено, поїду! А щоб поїздка була веселішою вирішив збільшити її  в кілометровому еквіваленті до сотні, зробивши коло через Зміїв, Безлюдівку, Яковівку, Тимчинки,  Лугове. Скласти мені компанію погодився Розумний Юра.

Перша зупинка була в Соколово. Приїхавши до музею довелося видзвонювати екскурсовода, щoб він відкрив для нас його і провів власне  екскурсію.

Чим цікаве є Соколово? По-перше – своїм героїчним минулим воєнних років.

А саме тим, що в тяжких боях за оборону села приймав участь разом з Радянськими військами 1-й батальйон Чехословатської  армії. Котрий 8-9 березня 1943 року відражав атаки ворога. В ході  бою було знищено близько 300 солдат та офіцерів, 19 танків та 6 бронетранспортерів.  Втрати батальйона склали 112 солдат і командирів, 106 поранених, радянські сили, котрі пліч о пліч захищали Батьківщіну разом з Чехословатськими товаришами також понесли тяжкі втрати.

84 , бійця батальйону були нагороджені радянськими орденами та медалями. Підпорутчику Отокару Ярошу (першому з іноземних громадян) присвоєне звання Герой Радянського союзу. В нерівному бою за Соколово Отокаро Ярош героїчно загинув. 87 бійців отримали чехословатські ордени та медалі. Командував операцією майбутній президент  Чехословакії , а тоді заступник першого Чехословатського окремого піхотного батальйону Людвіг Свобода.

Наша екскурсія по музею почалась. Спочатку ми підійшли до експонатів, котрі датувались ще кам’яним віком, і були знайдені на території села. Восновному це були камяні знаряддя праці, наконечники зі стріл та списів, але були і кістяні буси та зуби якихось тварин які, мабуть, носили як прикрасу.

Далі перемістились до стенду «Козак в бою» - художника Стрункова М. І. Точніше з копією картини. Чим вона цікава? Тим, що ця картина була написана на звичайних вхідних дверях через відсутність холста, в той час, коли Микола Іванович навчався в Петербурзі у видатного російського художника Ільї  Рєпіна. Потім розпиляна навпіл і поділена між Струнковим і хазяїном готелю в якому він жив.

Переходимо в зал присвячений  Великій Вітчизняній Війні. Підійшли до діарами, яка вражає до глибини душі, по-перше своїми масштабами, по-друге тим, що все було відтворено на стільки професійно, що іноді не розбереш де саме починається картина, а де стилізовані декорації. На даірамі відтворений бій що відбувся 8 березня 1943 року. Від екскурсовода ми дізнались, що в 70х роках на місці тогочасних боїв був знятий фільм, точніше 18 хвилинна нарізка з двосерійної документальної картини.

Наступним був зал з воєнними експонатами: тут і зброя, і військова форма тих часів і особисті речі солдат. Здивувала прострелена англійська військова каска, яку знайшли в Соколово. Я зразу ж з питаннями до екскурсовода: як?, що?, Звідки? І чому англійська? З’ясувалося, що чехословатські війська були повністю екіпіровані в англійську форму.

Потім вирушили до Зміїва, де звернувши ліворуч поїхали  в Безлюдівку, де був запланований обід.  Далі шлах пролягав мальовничіми краями: з однієї сторони сосновий ліс мінявся листяним, а з іншої були зелені яри та балки. На узбіччях розквітали якісь білі квіти, схожі на ромашки, але набагато менші.

З кожним днем все більше і більше радію тому, як же нам пощастило жити в такому чудовому краї. Навіщо їхати кудись за тридев’ять земель в пошуках якоїсь екзотики, супер чистих  лісів і повітря, якщо все поряд, все під рукою. І хай там що кажуть скептики щодо лякаю чого екологічного становища області - мені все одно. Особисто я люблю той край, де живу.

Ну і ось Тимчинки, додому ще 10км. А спідометр показує лише 81км. Малувато, треба догнати до сотні! Сказавши це Юрі і подивившись на його вираз обличчя я все зрозумів без слів. В підсумку ще 10км. довелося докатати самому.

Неділя, ранок. Толстий, натхненний суботнім відвідуванням музею, знайшов ще двох любителів історії з металошукачами і дзвонить мені:

-        «А ти не хочеш розвідати чи залишилось щось на місці дислокації німецької артилерії  у бірківському лісі?»

-        «Звичайно ж хочу».

І ось ми вчотирьох з металошукачами прямуємо до місця проведення розкопок.

І зразу ж натрапляємо на німецькі позиції (в часи  ВВВ тут стояла німецька артилерія і була ремонтна база військової техніки ). Спочатку я до цього поставився з недовірою, але після того як увімкнули металошукачі – впевнився що це дійсно так. Вони пищали на кожному квадратному метрі. Чого там тільки не було: і напівзгнилі боєприпаси, і осколки броні, та інші частини військової техніки. Толстий навіть знайшов кулеметну стрічку.

Як же це затягує, коли акуратно, прощупуючи грунт  натикаєшся на залишки минулого і відчуваєш такий азарт, що не помічаєш плин часу. Години чотири обслідуючи укріплення назбирали  безліч цікавих речей. Найціннішою знахідкою став німецький похідний казанок, майже в ідеальному стані (лише трохи сплюснутий). Лінія укріплень була протяжністю кілометра зо два. По всій її довжині безліч окопів і напівзасипаних бліндажів, постійно натикались на залишки колючого доту.

Ще одним великим плюсом цього походу стала додаткова можливість спілкування  з природою. В лісі радувала кожна секунда перебування, настрій не зіпсував навіть дощ, який йшов цілий день.

Ще одні вихідні минули не даремно.

Comments: