первомайский харьковская область

Первомайский Харьковская область

Трейл по чорним камінням

 Поїздка на трейл в Кривий Ріг народилась в моїй родині раптово. Було бажання схопити якихось вражень від літа, яке уходило.

 В мене хоч и було літо насичене спортивними подіями та пригодами, але ці події не були аж ніяк не пов'язані з власними бажаннями та спортивними амбіціями. Такаж ситуація була і  у дружини. Вона по вуха  заклопотана в роботі, а життя минає...

  А тут ще по зомбо ящику показали, як якийсь айтішник з Києва в пекельну спеку пробіг ультрамарафон по Долині смерті. Тож розбурхав наші підстаркуваті амбіції: "А чим ми гірше? Бігали ж колись по горках  Каппадокії та Карпат".

Отже вирішено було створити свій власний подвиг - десь пробігти. Пробігти десь в місті - нас це вже не заводить. Only hard core! Календар показав, що зручніше всього це зробити буде на Black Stones Trail в Кривому Розі. Тим більш, наші клубники вже бігали там неодноразово та мали гарні відгуки.

Реєстрація пройшла без питань. Прямого поїзда від нас туди нема. Але є зручна та швидка пересадка в Олександрії, та від організаторів  зручний трансфер  від потяга до місця старту. Все ми їдемо! Дистанція 21 км по чорним каміннях нам чекає!

Знайомих прізвищ в стартовому протоколі немає.  Але вони з'явились майже напередодні старту. Наші близнюки Паша та Таня, звісна річ,  не змогли пропустити можливість упоротись на 42 км. Але з ними ми зустрілися лише перед самим стартом.

Турбувала лише одна важлива річ. А чи під силу нам пробігти 21 км?  Бо я через заклопотаність  не бігав  майже півроку. А дружина взагалі декілька років. Тож вирішили трохи потренуватись. Вийшло зовсім трохи. Пару побігушек трусцою до 6 км. Після чого страшенно боліли ноги. Але де наша не пропадала! Якось добіжемо. А як не добіжемо - дійдемо. А не дійдемо - доповземо. Нас не зупинити! Бо з мого  досвіду, якщо навіть йти дистанцію - то можна вкластись в ліміт часу траси.

Головне - ми мандруємо за пригодами! А це головна ціль поїздки.  Чесно кажучи, після мого трирічного чьосу щомісячних поїздок по клініках, які закінчились в минулому році, навіть поїздка в поїзді - це були півзабуті враження.

Отже, шоста ранку в день старту ми вийшли з потяга в Кривому Розі. Не без пригод відшукали автобус трасфера до старту та поїхали. На трансфер ми записувались і сплачували заздалегідь. Тому вже в автобусі нам видали стартові пакети. Єдине що напружило - їхати виявилось дуже довго, більш години, і була тривога - чи встигнемо не старт! До того ж ми були чи не єдині хто стояв, бо молодь позаймала всі сидячі місяця і поступатись ними інваліду другої групи та жінці "за 50" ніхто не збирався. А ми не наважились попросити.

Забігая наперед,  я ледь не вмер з подиву, коли побачив, що більшість цих "сидунів" бігла дистанції значно менше нашої. Бо в той день люди крім марафону, півмарафону ще бігли 12, 6 та 3 км. Причому на фініші мали ті ж самі медалі що марафонці та півмарафонці.

Десь через годину з лишним поїздки на автобусі біля кладовища банер нас завернув в тривожну невідомість

Вже у стартовому містечку зустріли наших одноклубників Павла Мясникова та Таню Анпілогову. Які за кілька хвилин стартували на марафон.

Добре хоч встигли разом сфоткатись до старту. Тоді ж і домовились додому їхати разом, бо вони ж були на машині. Але з єдиною вимогою - ми заїжджаємо ще в МакДональдс. Бо МагДональс це був другий пункт нашої програми-мінімум  поїздки на трейл.  Так, з роками маємо такі прояви до радощів життя wink Ми люди з села - не дуже вибагливі до гурме проявів.

В стартовому містечку було досить тісно, трохи незрозуміло та порошно від піску. Бо все це діло проходило десь "світ за очі" від міста. В місцевості під назвою "заказник Візирка" . Вже потім я дочитався, що ще з царських часів тут були карьери з добування залізної руди. Кругом  суцільні гори та котловани. Потім все це діло прикрили. Та вирішили дати дикій  природі свободу. Ось по цій рельєфній свободі ми і побігли.

Ну "побігли" то я образно мовив,  бо там з перших кілометрів почались суцільні підйоми та спуски. Настільки круті, що часом доводилось використовувати мотузки та канати, які організатори завбачливе  повісили.

Траса була досить ретельно розмічена. А там де трава, навіть прокошена. Я досить високо зацінив працю організаторів з підготовки та розмітки траси. Респект, без варіантів. 

Чесно кажучи, з-за цих постійних перепадів та різких змін напрямку я першу частину траси майже не пам'ятаю. Якісь спалахи пам'яті - крутий підйом, крутий спуск, незрозумілий тунель, мальовничий краєвид, пам'ятник птаху, щебінь під ногами...

В якийсь час нас наздогнали ті, хто стартував після нас на короткі дистанції. Тож приходилось пропускати їх на вузеньких стежках. Аж потім, в якийсь момент, наші шляхи розійшлись та ми залишились самі. Десь далеко впереді іноді хтось мелькав. Але ми були останні з тих хто біг півмарафон. Тому ми особливо і не спішили, а намагались по максимуму насолодитись кожним кілометром дистанції.

Траса деякий час була плоскою та проходила вздовж річки Інгулець. Потім ми перетнули цю річку по мосту та побігли в зворотному напрямку вздовж річки, але вже по берегу який був рясно порізаний балками.

Я згадав, що організатор називав цю ділянку "долина 15 балок". Тому кожного разу пірнаючи та вилізаючи з балки я вголос рахував: "Перша...Друга...Сьома...Десята...П’ятнадцята... Та, мля, а це ще що? Бонусна? Шістнадцята!"

Тут треба написати, що вся траса мала таку різноманітність, як по рельєфу так і по природі, що не на мить не було нудно.  Хвойний ліс з піском...

Знову цікава переправа через річку....

Контрольний пункт, на якому ставлять печатку на номер...

Ух ти, підйом на відвал по сипучим камінням...

З відвалу мальовничий краєвид на долину річки Інгулець...

О, а ось тут можна заселфітись та відправили фотку доньці. Бо в фінішному містечку зв'язку немає...

Як ви розумієте ми не стільки бігли, скільки по максимуму ловили кайф від участі у цій пригоді.

Контрольні пункти з водою були кожні 7 км. Але добре що я взяв з собою півлітрову пляшку з водою. Без неї між пунктами було би важкувато. Бо сонце припікало добряче.

Після останнього КП до фінішу залишалось всього 3 км. Але це були дуже рельєфні кілометри.

То вниз по мотузці...

То треба якийсь брід через ручій перейти...

То знову круто вверх по мотузці...

Тобто, траса не  дала розслабитись до останніх метрів півмарафону.

До речі, на останніх метрах півмарафону нас обігнав переможець марафону. Поки ми чілились на трасі одне коло, він пролетів два цих кола! Монстр!

Наш фінішний час показав, що ми пробігли це коло за 4:05 год. Та насправді було байдуже. Бо хотілося скоріше стрибнути в озерце з лазурною водою біля фінішного містечка.

До речі, я ще трохи потрусив після фінішної арки, бо часи на фініші показали 20,8 км. Але оскільки в мене в цей день був ще віртуальний півмарафон в Берлині, то прийшлось ще трохи побігати після фінішу, аби добрати необхідне.

Трохи згодом стали фінішувати і марафонці.

Наш Павло Мясніков став другим в абсолюті на цій пекельній трасі.

Також другою в абсолюті серед жінок фінішувала і наша Тетяна Анпілогова.

Першою та єдиною у своїй віковій групі стала і Наталя Панова. 

Таким чином, наш клуб мега успішно відмітився на трейлі по чорним каміннях.

Додому ми вже повертались одним гуртом – Пашиною машиною. Але спочатку виконали другу ціль нашої поїздки – заїхали у Магдональс smiley

В дорозі ще нареготались до несхочу, бо було багато вражень та компанія була дуже весела.

Панов Євген©серпень,2021

Кому цікаво, фотки є ще тут

Comments:

Последнее обновление 20.08.21 07:14  
Интересная статья? Поделись ей с другими:

Ми в Strava

Наш Відеоканал

 
Stayer-Athlon Group
Відкрита група · 2 учасники
Приєднатися до групи
Группа в Facebook для общения и быстрого получения информации о жизни клуба и не только