Ця історія почалася ще минулого року, коли ми з Карасем, Лебедою Євгеном і моїм товаришем (громадянином республіки Молдова) бродили Парком ім. Горького в пошуках хоч кого-небуть   хто б прийшов на «Слобожанський Іспит».

Вже тоді, пробігши пів марафон (на цих доволі дешевих та багато кругових змаганнях) я знав: «Наступного року біжу тут 50км!!!»

І ось цей час настав. На форумах з'явилися об'яви що до «іспиту» де зазначалося що замість півсотні буде шестигодинний біг.

Не дивлячись на пройдений два тижні тому «Київський марафон» , на нескінченні відмовляння та поради одноклубників (не їхати сюди) і навіть на відмову Карася від даного старту. Я все одно знав, це дійство для мене неминуче.

Оскільки змагання стартували в неділю вранці, то до Харкова приїхав я ще в суботу. До речі, в суботу ж зателефонував мені Калюжний Рома і сказав що теж приїде і це не могло не радувати.

Неділя. Ранок. Прокидаюся. Одразу розбудив сусіда. Він теж хотів стати марафонцем і майже рік сумлінно зі мною  тренувався. Притоптавши вівсянку і завітавши до свого молдавського друга, вирушили в парк Артема.

На реєстрації зустрілися з Калюжним Ромою та Якубовським Ігорем, що  вже записалися на 42.195.

Сусід мій Лавриненко Сергій (біг за «Стайер-Атлон») заявився на марафон, ну а я на шість годин.

Людей було чоловік 15, може трохи більше. Причому на 6-ти годинний заявилося четверо (імен крім свого не пам'ятаю).

О дев'ятій годині був даний старт марафону і 6 годинам, ультра марафонці ж на цей час вже дві години бігли.

Як завжди з криками УРА!!! Наша жменька дурників дременула на зустріч 2400-сот метровим колам.  Шляхтенко Дмитро залишився сумлінно чекати нас, тримаючи при собі заздалегідь куплені мною банани.

Погода взагалі то була не погана: пасмурно і трохи прохолодно. Та саме цікаве почалося коли з неба все таки полило промочивши нас до нитки, згодом трохи розпогодилося, навіть сонце з'явилося і так чотири рази. Дощ, сонце, дощ, сонце……..

Біглось доволі легко. Встиг наговоритися з усіма.

Через годину після нашого відбувся старт 20, 10 і 5 км, який закінчився так швидкого я навіть не помітив куди вони і поділися.

Першим  з «атлоновської» команди фінішував Якубовський І. зупинившись на півмарафоні.

Кілометрі на 25 судді крикнули мені: «Ти третім йдеш», і я так зрадів що в призові війду що побіг ще швидше.

На одному з пунктів харчування(за кілька метрів до нього) я замовив волонтерам підсоленої води, вони суєтливо подали  стакан. Сьорбнувши цієї  рідини, одразу ж виплюнув  її з криками: «Ви що тут? Бухаєте?». Не повірите в стакані була горілка(як з'ясувалося потім, хтось пив і залишив на хвилинку  і мені як везунчику попався саме цей  напій.

Коли я раніше бігав марафон, то останні кілометри були най тяжчими, а тут про проходження сорок другого кілометра дізнався від суддів відповівших на моє питання:

-          «Яке коло?»

-          «19!!! Коло назад був марафон!»

Моєму здивуванню не було краю: «Оце так. Прозівав марафонську відстань.»

Ще через коло перестріваю жінку (яка стартувала на 6 годин і бігла разом з якимось дядею випереджаючи мене на кілька кругів) і  чую від неї новину:

-          « Я фінішувала на марафон»

-          «То я другим іду?»

-          «Ні. Першим. Дядя теж на 42 повернув».

Незабаром фінішували Лавриненко С. і Калюжний Р.

Я ж біг і біг, коло за колом.

На останніх кілометрах навіть допінг отримав (приїхала повболівати за «Стайер-Атлон», Катерина – моя дівчина і за суміцниством  фотограф).

За 10 хвилин до фінішу мене перенаправили на іншу 500 метрову алею, де я і добіг останні 2 км. Як стало відомо пізніше, мій переслідувач теж   не витримав і зійшов на 42.195.  Так що виходить 6 годин біг один я. І само собою – перший!

Отримавши привітання Зудіна М. Я. ,  медаль, сертифікат, 250 грн. призових і банку меду, щасливий як  дитина поїхав з Жаном Рено, Нарцисом і Катериною додому.

І хоч перше місце дісталося мені  за відсутності конкуренції, все одно я переміг.

Як мінімум - себе!!!

Трохи більше фото ТУТ

Ще фотоальбом.

Протоколи «Слобожанського Іспита – 2011»

Comments: