тренувався молився.
І таке свято кожен рік. Навіть в цей, воєнний.
Дякую всім хто взяв участь.
А участь взяло 54 учасники. Більшість звісно діти, але дорослих теж було норм -17. Навіть рекорд. Скучили за спортивними розвагами.
Відразу зізнаюся про найголовніший мій тупняк. Забув зробити історичне колективне фото наприкінці. Частину провини спишу на вас, бо могли б нагадати. Треба розуміти, що в моєму віці в організмі вже відбуваються не дуже приємні зміни. Склероз наприклад. Вам то рано про це думати, чи самі вже такі?
Вирішив вперше долучити до змагань наймолодших школярів. Вдалося вигадати такі вправи, щоб сліз не було і щоб пропотіти встигли. 12-15 хв інтенсивних рухів заспокоїли даже самих невгамовних. Тест на аніматора здав. Запрошуйте на дитячі свята. У мене навіть слоган вже є - діти будуть в захваті, а дорослі в ах...
Старшим вже не вперше, тому лише відмічу, що їх рівень з кожним роком стає передбачувано лише краще. Ліпшає витривалість, міцнішає сила, розумнішає тактика до справи. Вже є чим пишатися. І це не провінційна зухвалість. Хочу нагадати як ми їздили на перегони Спартан і там всім дупу надерли. Бо можемо та вміємо.
Майже кожного року до наших випробувань заглядають спортсмени з інших видів спорту. На жаль, ці їх місії одноразові. Хтозна-чому так, хоча є думки...В цей раз завітали борці. Не тільки завітали, а ще й відібрали два призових місця.
Я вітаю здорову конкуренцію і сподіваюсь, що наступного року теж вас побачу. Бо ви всі виглядали достойно і було видно, що фізичні навантаження вам не в новинку. Тисну руку кожному.
Впізнай по техніці високого старту де борці, а де легкоатлети.
Дорослих зі сторони не бачив, бо сам був з ними в тій м'ясорубці. Так же стогнав, пихкав та кректав як і всі, а може навіть голосніше за всіх. Бо легких змагань не може бути. Це маленький екзамен для тіла та духа. Всі його перенесли та взнали себе трішки краще. Сподобалось чи ні не питаю, дізнаюся через рік.
Десять років компанія Екіпаж не підтримувала жодного з наших клубних заходів. Ми не ображалися, лише чекали коли вони стануть спроможними. Бо розуміємо все про складні часи і все таке інше. І тут бабах, прям без попереджень, прям на змагання привозять купу всякого смачного. І так багато, що залишилося ще і на інший захід. Велика дяка в першу чергу Оле та Сергію Нещенко.
Постійний та багаторічний спонсор компанія Терра як завжди з щирістю та задоволенням забезпечила призами з кошика своєї продукції самих спритних. Особиста подяка Олександру Івановичу Ясинському.
І вже традиційно останній рік, кожного разу коли передбачається фінішне чаювання, підсолоджує це дійство медком Чарівна пасіка. Подяка кращому бджоляру громади Івченко Анатолію.
Нудне чтиво на цьому завершується, і до вашої уваги звіт про змагання від першого лиця (тобто учасниці), майбутнього лауреата Пулітцерівської премії, журналиста-початківця, (та сподіваюсь мого приемника на цьому сайті) Долгіх Яни. Бурхливі овації, зустрічайте!
Пройшов вже хтозна-який по номеру кросфіт, не дивлячись на війну Первомайський знову змагався; адже ми сильніші і москалям нас не зламати. Тож Слава Україні, слава нації і слава ЗСУ, завдяки яким наші змагання можуть проходити.
Ще й перед стартом дізналися чудову новину, наші захисники підірвали Кримський міст, тож всі були в піднесеному настрої. Перед початком історії своїх пригод, скажу, що в абсолюті молодшої групи третє місце зайняла моя молодша сестра Маргарита (г-гордість).
Відчуття від дистанції були суперові. Гадала, що помру. Ця думка з?являлась протягом усіх вправ. Потім думала, що ще рано.
На фініші лежала, як мішок картоплі, але ласти не відкинула, хоча було достатньо і часу і місця.
Тренер сказав писати тут те, про що думала на дистанції. Але більшу частину вирізала, бо там було дуже багато зірочок і прокльонів. Перші п?ять кіл бігу були легкими(відносно легкої атлетики), особливо з підтримкою Матюхи у вигляді п?ятюні на кожному колі кожному бігунцю. Далі були випади, після перших 15 почався пожар у ногах і з?явилося, лише на секунду, бажання зупинитися. «Робить сильнішим те, що не вбило» тому підтерши соплі я не була кізяком і почала підіймати сандбег. Це мені по відчуттях трошки легше, ніж для Мішель, бо я трошки(на пів тулуба) вища за неї.
На пресі відпочила, що в перший раз, що в другий. Бо прес на то і прес, щоб він у штани вліз і дав віддихатися перед наступним колом пекла. До речі, після другого пресу почалося справжнє пекло. Бурпі. Слово, яке сниться моїй мамі у жахіттях. Перший підхід був ще хоч якось, жити можна, але на другому важко дуже прям дуже. Я ще й була третім забігом і нам все сонечко дісталося, дякую одним словом.
Махи гірею… Якийсь туман в пам?ять, вони були як похмілля. Стоп, я ж не п?ю, як я можу знати відчуття похмілля? А стрибки то вже мій особистий біль, от тільки чомусь на них відкрилося друге дихання. Яке закінчилося на другому підході бурпі. Але я не халтурила! Я не кізяк, я козак. Коли почала бігти останні 600 метрів зрозуміла, що нам потрібне третє дихання. Вітер дув в обличчя половину кола(за це люблю стадіони) і поки я бігла перше коло з трьох потрібних згадала поему «Кавказ» Тараса Шевченка. Нашептуючи її під ніс, знайшла сили прискоритися і пробігти останні два кола, згадуючи Олександра Олексійовича і те, що тренування починається тоді, коли стає важко.
Добігла, віддихалася, напилася води. Наїлася. Жартувала з усього, що бачила і що не бачила теж і постійно дивилася у Віталіка результати, бо він подпускав тільки мене. «Я адмін, мені можна» (с). От і все, буду чекати нової осені і нового кросфіту, бо треба якось буде відсвяткувати нашу перемогу і подивитися, чи вижили борці, які прийшли на змагання. Бо баскетбол і Легіон ні, їх з?їла кріпатура. Вона і мене з?їла, пальці тільки почали рухатися. Тому «борітеся — поборете, вам Бог помагає, за вас сила, і правда, і воля святая». Слава Україні, віримо в ЗСУ!
Comments:
Додати коментар...
