30-31 липня 2011 року збірна команда клубу «Стайєр-Атлон» приняла участь у Чемпіонаті  України з триатлону, що вперше проводився у місті Дніпропетровськ. Оскільки серед наших три атлетів немає професіоналів, а тільки - аматори та ветерани, то «стайєр-атлети» прийняли участь тільки в одному розділі змагань цього спортивного свята – OPEN RACE (старт для всіх бажаючих).

Про те, як все пройшло, дуже красномовно розповідають два дебютанти  «короткого»  триатлону – Олександр Дубінюк (Дуба) та Юрій Розторгуєв (Карась).

 ДНІПРОПЕТРОВСЬК�?Й ТР�?АТЛОН (очима Дуби)

 Майже два місяці тому Панов Євген заразив мене і ще кількох людей однією цікавою майже невиліковною хворобою під назвою «Тріатлон».

Тому дізнавшись знову таки від того ж Панова, що в Дніпропетровську пройдуть змагання по цій дисципліні (хоча і спринтерські), я зібрав торбу, взяв палатку і спальник, провів ТО велосипеда і вирушив у дорогу.

Всі 200 км від Борок до Дніпра їхати не став, вирішив змахлювати.

Досидів від дома до Краснограду в електричках, а далі - 130 км велосипедом. Велосипедна частина подорожі була набагато цікавішою, оскільки, почалася о 10 ранку. Cонечко світило і гріло, так що доводилося зупинятися кожні 30 км шляху щоб відпочити.

Таким чином докрутивши до Дніпропетровська, я одразу знайшов місцевих велосипедистів, які люб’язно розповіли де краще влаштуватися на ночівлю.

І ось воно те, чого я чекав два тижні і всі 130 велокілометрів.  Палатка,  Дніпро,  вогнище, велосипед прикований до кущів, випрані шкарпетки на мотузці, я щасливий та зморений і кілька купок зі сміттям, що залишилися після псевдо відпочинку якихось козлів.

Накупавшись від душі,  повечеряв, завалився спати. На ранок було заплановано огляд міста та збір інформації щодо змагань.

Тут-то я і познайомився з головним суддею змагань Лисовим С.Г. якому одразу запропонував свою допомогу в організації першого дня змагань («олімпійка» серед  єліти).  І знову в воду на цілий день!!!!

Третій день подорожі почався дещо раніше, бо треба було приносити, розкладати, надувати, прив’язувати і так далі…

Десь після обіду під’їхала повболівати за кращих триатлетів України вся наша команда: Назаренко Олєг, Розторгуєв Юрій, Панов Євген.

Команда вирушила поселятися в готель. Там я з ними тільки повечеряв, а спати поїхав до Дніпра.

День змагань почався з вівсянки і чаю.

В котрий раз склавши речі у рюкзак, поїхав на Фестивальний причал. Пройшовши реєстрацію, відкотив велосипед у «транзитну зону».

Старт відбувався з води. До пристані була прив’язана (мною ж, за день до цього) плавуча платформа, по якій проходили до води і вилазили з неї.

В перший день змагань, коли на платформу виходили по одному було все добре, та коли на ній зібрали нас (близько 40 чоловік) – вона мало не потонула. Хоча, «не потонула» - м’яко сказано))). Під воду вона все таки сантиметрів на 10 вскочила. Це при тому, що вона всього сантиметрів на 30 над нею підіймалася.  Панов Євген навіть пожартував: «Так ведь - железные люди собрались».

Залізли ми у воду, вишикувались біля стартової мотузки і … що є духу рвонули, почувши стартовий гудок суддів.

Відстань невелика  - 750 метрів, тому подолали її відносно швидко.

До речі вода у Дніпрі зацвіла якраз перед  змаганнями, тому після першої (плавальної дистанції)  всі повилазили з води зелені, як крокодили.

На велодистанції догнавши Карася промчався на колесі у лідерів, що їхали у «транзитку» і рвонув на своє останне коло .

Перше бігове коло взагалі видалося тяжким особливо на фоні з'їденого сала,  яким так щедро пригостив Карась.

Та фініш все одно рано чи пізно показався на горизонті.

Після змагань  наша кумпанія  «притоптала» диньку і вирушила додому, а мені порадили їхати у Новомосковськ і дали на додачу GPS .

Та от біда, мабуть, цей пристрій побував в руках Миколи  Фоєвцева, бо поводив він мене добряче, так і не доставивши до шуканого міста. Тому проїхавши кілька десятків кілометрів я кинув якір в якомусь безіменному селі з величезним ставком, а на ранок продовжив свій благословенний шлях до рідної хати.

ДНІПРОПЕТРОВСЬК�?Й ТР�?АТЛОН (очима Карася)

Триатлон – порівняно молодий вид спорту, котрий з кожним роком знаходить нових прихильників.  А кількість стартів невпинно росте, що не аби як радує.  Ось і в цьому році ще одне місто нашої рідної країни прийняло мультиспортивне свято. Це славетне місто Дніпропетровськ -  одне з найбільших промислових міст України - столиця чорної металургії та космічного будівництва.

В кінці липня місто прийняло відкритий Чемпіонат України з триатлону на олімпійській дистанції для професіоналів та  OPEN  RACE ( спринт) для ветеранів та любителів, а також - старт естафетних перегонів.

Наш клуб також вирішив прийняти в цьому участь. Їхати довелося двома, так би мовити, групами.

Перша група  у складі: Дубінюка Олександра, його велосипеда, палатки і рюкзака вирушила першою своїм ходом.

Інша група у складі: Назаренко Олега , Розторгуєва Юрія  та  Панова Євгена  поїхали автомобілем.

Отже ранок 30 липня. Я  та Євген у автозаправки під Мерефою чекаємо Назаренка Олєга.

З кожною хвилиною все більше і більше переживаю: як же у легкову (ВАЗ 2110) влізе 3 велосипеда та три здоровеньких похідних рюкзака і два пасажири.

Євген на мої хвилювання відповідав приблизно так: «Не очкуй - я сто раз так делал».

Дійсно за допомогою шестигранників, ключів, плоскогубців , та “якоїсь матерi»,  веломашини прийняли доволі компактний вид і вже лежали в багажнику. Ну і поїхали…

Пару годин їзди автомобілем та «байок від Назара» - і ми вже в місті.

Дніпропетровськ зустрів нас чудесною сонячною погодою.  Залишивши автомобіль прямуємо на набережну, де закінчувались останні приготування перед стартом.

Біля фінішного отвору знаходимо Дубу, котрий вжився в роль волонтера і всіляко допомагав організаторам.

Місце проведення змагань вибрано чудове.  Майже центр міста.  Дніпровська набережна, котра являється своєрідною візитівкою міста.

Траса велоетапу також радувала. Приблизно кілометр прямий відрізок, далі поворот градусів єтак на 120° і затяжна гора, яка трохи петляла. Ну і вибравшись на верх ще один 180° поворот.

Далі - на всіх парах з гори. Особисто я з гори розганяв свій залізний байк до 65 км/год. Але про це далі…

Ітак  на старт виходе еліта українського та світового триатлону.

Першими стартували чоловіки – майже всі майстри спорту. Серед стартуючи були і харків’яни - «залізний»  Антон Блохін.

Ну і поїхати, точніше попливли.

З перших же секунд почалася жорстока боротьба.  Всі спортсмени були  вартий один одного і затримка хоча б на секунду могла б непоправно змінити фінальні протоколи.  Кожен зі спортсменів знав про це і працював на грані людських можливостей.  Приємно дивитись на плоди багаторічних тренувань героїв даного спорту.

Пливти треба було два кола . Пропливши перше  коло спортсмени вилазили на понтон. Пробігали по ньому метрів 4 - і знову у воду. Це було дуже ефектно.

Одразу ж після старту в лідери вирвались Данило  Сапунов та Єгор Мартиненко. Обидва з Житомира.

Велогонка.

Тут розігралась справжня шахова партія, за якою ми спостерігали з захопленням.

Не обійшлося,  до речі,  і без так би мовити драматичних сцен. Наш земляк Антон Блохін на плаванні розрізав об камінь руку (у деяких місцях було дуже мілко) і після першого кола велогонки був змушений зійти з дистанції через серйозну кровотечу.  Але це його не дуже засмутило.  А поспілкувавшись з ним ми дізнались, що Антон у цьому році серйозно націлений на участь у декальких «залізних» стартах: Чемпіонаті Європи у Фінляндії, «залізному»  триатлоні  в Іспанії, та на Ironman в Мексиці , розраховує щось виграти у ціх змаганнях.

На велоетапі все було представлено в кращих традиціях велогонок.

На скільки я знаю драфтинг на триатлоні заборонений чи не так?

Ну і біг…

Що мене вразило так це швидкість переходу з вело на біг. Роззувалися спортсмени не злазячи з велосипеда і в «транзитку» забігали вже босими і єдине що їм залишалось - вдягнути кросівки та вперед.

За тим як бігають професіонали я б спостерігав і спостерігав – краса.

З перших кроків брали такий шалений темп і аж до фінішу його не збавляли.  А які емоції можна було побачити на їх обличчях!

Боротьба , що кипіла на змаганнях між суперниками,  доповнювалась боротьбою з самим собою, котру було видно в очах учасників.

Ось і фінішують перші учасники.

А хто ж перший?

А їх двоє! Одночасно перетнули фінішну лінію тримаючись за руки, адже це два товариша Данило  Сапунов та Єгор Мартиненко. Останньому, до речі, в день змагань виповнилось 24 роки.  Третім фінішував Олексій Сюткін із Черкас.

Зразу ж після завершення велогонки чоловіків стартували жінки.

Першою фінішувала Юлія Елістратова, яка до останнього відсиджувалась то другою то третьою. І перед фіналом зробила ривок і стала першою. Другою фінішувала Олеся Пристайко з Житомира. І третьою харків’янка Ксенія Левковська.

Дочекавшись фінішу останньої учасниці ми поїхали шукати місце ночівлі.

Ми на авто, а Дуба за нами на велику. Але як не дивно, та до готелю він дістався раніше нас хвилин на 5. Розмістились у готелі «Будинок селянина» за доволі демократичну ціну.

Повечерявши, проводжаємо Дубу, адже він жив у палатці на береза Дніпра.

Відбій!

Вночі пройшов дощ, що прибив пиляку та зняв тягар спеки з наших плечей.

Я з Євгеном до старту вирішили поїхати великами, а  Олегу довелося їхати машиною самому.

На набережній зустріли «залізних» одеситів, які щойно приїхали.

Проїхались, подивились трасу велостарту, отримали стартові номери та чекаємо на старт.

Учасників було не так вже й багато, і 40 чоловік не набереться.

Попливли…

Вода не просто зелена, а прямо жах якийсь. Вилазячи з води всі стають схожими на водяних чи на жабенят. Пливти треба було одне коло 750 метрів. Я зразу непогано стартував, але після першого повороту трохи збавив темп.

І як завжди вилізла проблема орієнтування на відкритій воді і проплив трохи зайвого. Виліз з води разом з Пановим та Назаренком.

Сівши на велик зразу ж взяв хороший темп. Порадувала гірка з якої так приємно було скочуватись.

До речі, наш товариш Олег Назаренко  вел дистанцію подолав просто блискуче, обігнавши при цьому деяких спортсменів котрі пропливли швидше за нього. Олег  в своєму віці і досі вкручує так, що не вженешся.

Біг...  Хто знає як біжиться після велика – зрозуміє які муки лягли на наші плечі.

А бігти то треба було всього 5 км, так що трохи збавили темп.  Я з останніх сил спробував рвонути і знаєте вийшло. Обігнавши при цьому ще двох спортсменів, які почали біг раніше. Дуже хотів догнати Панова, він не дуже далеко відірвався, але марно.

І ось видніється фініш. І я чую позаду кроки і бачу як один дядечка з Одеси хоче мене обігнати.

Я ривок і він ривок. Думаю: «От  гад, ну постривай!» і з останніх сил вириваюсь вперед та на фініші мало не падаю.

Зупинившись ще кілька хвилин відхекувався. Не повірите, але «напівзалізна» дистанція на Слов'янській Хвилі далась мені легше ніж цей спринт.

Після  OPEN  RACE ще був старт естафетних команд для все тих же професіоналів.

Ось і підходить до кінця ще одне спортивне свято.

Найприємнішою частиною, звичайно ж, стало нагородження переможців.

Друге місце в своїй віковій категорії завоював Олег Назаренко , поступившись лише своєму товаришу Михайло Титову з Москви.

Неприємним моментом було те що організатори забули про нагородження в вікових групах і їм довелося нагадати про це. А Олегові доводити те, що він дійсно показав такий результат.

Але як для першого старту організаторам пробачається така  помилка.

В цілому Дніпропетровський триатлон мені сподобався. Як для першого разу то все було чудово.

Моє побажання заздалегідь викладати офіційні положення змагань так, щоб вони були доступні широким масам. Беріть приклад з одеситів чи «хвилян».

Ми вже збираємось додому. Склали велосипеди і обідаємо на галявині, доїдаючи домашнє сало. І вирушаємо.

Ми на автомобілі, а Дуба великом до Новомосковська, де й збирався заночувати …

Протоколи Дніпропетровського триатлону.

Наша фотосесія.

Фото від одесітів…

В�?ДЕОРОЛІК  з  Дніпропетровського триатлону

Comments: