Для мене, як мами, було прикро, що не могла бути присутньою під час її успіху. Бо за правилами змагання на місце старту допускаються тільки учасники. Можливо, саме в той момент десь у далекій підсвідомості зародилася шалена думка про те, щоб взяти участь у цьому заході на наступний рік.
Навесні у рамках Харківського марафону випадково, зовсім без підготовки, свою першу десятку пробігла старша донька Вероніка. Їй це вдалося майже легко. Чому ж я не зможу?
Літо. Час реєстрації на Kharkiv Airport Run 2019 настав. Зареєструвала Анжеліку. І раптом «випадкова» фраза тренера Анжеліки Олександра Олексійовича: «Тепер твоя черга». Перепитую: «На 5 км?». «А що 10 потягнеш?» Після таких слів народилася впевненість, що зможу. Тому реєструю і себе. Окрема подяка клубу «Стайер-Атлон» за знижку.
Ну нібито треба тренуватися. Розвідала інформацію про грунтові шляхи для тренувань,завантажила трекер, щоб не заблукати, і «побігла». З першого разу вдалося пройти-пробігти лише 6 км. Але приблизно через тиждень вже подолала 9 км без зупинок у легкому темпі, насолоджуючись соняшниковими полями. Все було добре, поки «раптово» не закінчилася відпустка.
Я люблю свою роботу, але коли приходиш додому з купою паперових справ, на тренування не залишається ні бажання, ні часу.
У вересні взяла участь у заході «Біг для всіх». Цього разу на 5 км. І все.
П’ятниця напередодні Kharkiv Airport Run настала непомітно. І у Анжеліки температура. Ваганння «Бігти-не бігти». І думка «Ранок покаже».
26 жовтня – донечка – борець ще той. Ні словечка вагань. Дякуючи імунітетові, який загартовує на легкій атлетиці, хвороба відступила. Їдемо, але вже не за результатом, а для участі у задоволення. Забігаючи наперед скажу, що кубок за друге місце знову був у неї. Хоча на третьому колі хотіла сходити з дистанції через погане самопочуття.
Що стосується мене, то перед собою ставила наступні завдання:
1. Добігти, не перейшовши на крок, та встигнути на останній рейс (1 година 30 хвилин).
2. Якщо буду бігти нормально, то показати очікуваний результат: 1 год.15 хв.
3. І надзавдання: 1 година 10 хвилин.
Весело дібралися, попили кави, переодяглися, доїхали до місця старту, помилувалися злітаючим літаком і… побігли.
Атмосфера драйвова. Кількість спортсменів надихає. Траса рівненька. Музика бадьора.
Біжу. Завжди я важко починаю. Думка «Навіщо мені це треба» була першою. І раптом бачу, що по зустрічній смузі біжать лідери змагань. Шукаю знайомі обличчя. Кричу: «Рена, давай!»
Чую здивовані розмови спортсменів: «Оце так діти, молодці!». Бачу донечку.
Старається. Підбадьорюю і розумію, що бігти легко, задишки немає. Потихеньку обганяю дівчат, що перейшли на крок і самооцінка стрімко зростає. Мені-то вже 40, а я біжу)).
Зустрічаю тренера. Закликає: «Посміхайтеся, поки можете ще».
На середині другого кола чую, що Рената Петренко фінішувала на 5 км менше ніж за 20 хвилин.
Біжу далі і навіть отримую насолоду від бігу. Чудово, що протягом дистанції можна було бачити своїх знайомих. Година пролетіла непомітно.
Четверте коло було найважче емоційно, бо бігунів залишилось мало, а я не знаю, що очікувати від свого організму, тому прискорюватися боюся. Темп не змінюю.
І ось нарешті фініш. Чую знайомі голоси, бачу обличчя донечки, ведучий оголошує моє ім’я. Фінальні фото на фініші.
Євген Панов повідомляє результат - 1 година 5 хвилин. Шаленію від щастя. І раптом бачу, що якийсь хлопчина падає мені у ноги. Думка: «Оце хвилина слави». Виявилось, що волонтер знімав чип. Але було приємно. Взагалі волонтери – молодці. Усміхнені, приязні дівчата і хлопці.
Далі повертаємось до терміналу, переодягаємось, поповнюємо втрачені калорії печивом і фруктами і чекаємо на нагородження.
Цього року церемонія принесла нашому клубу 5 кубків.
Цікавим було те, що на дистанції 10 км у віковій категорії до 17 років переможці ті ж самі.
Наостанок хочу помітити, що перші 10 км у віці 40 років можливі. Головне, правильно налаштуватися мотиваційно і мати чудову підтримку.
Дякую всім причетним та мотиваторам. У планах на 50 років – напівмарафон)))
Фотоальбом Kharkiv Airport Run 2019
Comments:
Додати коментар...
