30.01.2011 року вже в 42 раз в Санкт-Петербурзі проводиться міжнародний марафон «Дорога Жизни» присвячений 67-й річниці повного зняття ворожої блокади Ленінграда.

900 довгих днів і ночей тримався Ленінград. Ворог повністю оточивши місто так і не зміг взяти його.

Єдиний шлях  на Велику Землю, по якому в місто доставляли продукти, боєприпаси, а з міста евакуювали жінок, дітей, поранених проходив по всеволожській землі і по Ладожському озеру недарма назвали «Дорога Жизни». Дорога  по істини такою і була.

Дізнавшись що в цьому році також буде проводитись даний марафон, я зразу вирішив: «Я там буду!».

По-перше,  для того щоб перевірити себе, чи зможу подолати страшні 42 км 195 м в зимових умовах. Віддати дань пам'яті предкам, котрі героїчно стояли насмерть в часи Великої Вітчизняної війни.

Та й Санкт-Петербург дуже хотілось побачити. Пройтись по «Дворцовой Набережной», побачити знамениту Петропавлівску фортецю, Ермітаж і… і… і багато чого іншого.

Під час підготовки до марафону,  як ніколи до цього,  я готувався добре, цілеспрямовано. За тиждень набігав приблизно 70-80 км, протягом 2 місяців, може трохи менше.

Зрозуміло, що з боку дивлячись здається малувато. Деякі гіганти по 160 км в тиждень набігають. Але для мене це була, доволі-таки, серйозна підготовка. Два дні в тиждень обов'язково - 20 км. А там як вийде, може 3-20 км, чи якось комбіновано. 10 км з прискоренням, чи 5х2км з гори на гору.

Був просто на всі 100% впевнений, що цей марафон я пробігу, ще й не просто а з особистим рекордом (розкатав губу)

Дуже допоміг голова нашого клубу, котрий вирішив питання з моїм розміщенням в Санкт-Петербурзі. За що йому велике спасибі!

Виїзд з Харкова був веселий. Нашим міліціонерам чомусь дуже не сподобався мій рюкзак.  І вони 20 хвилин в ньому щось шукали, а я їм доказував що я не верблюд, ой вибачте – не терорист.

23 години в поїзді - і я вже в Ленінграді, тобто - Санкт-Петербурге, де мене вже зустрічав Панов Юрій, котрий люб’язно погодився приютити мене на час мого перебування в місті.

Цілий день Юрій Олексійович працював моїм екскурсоводом. Відвідавши Петропавловську фортецю заїхали виложити речі до місця моєї дислокації.

Знайомство з його співробітниками і фото біля багато чисельних кубків, медалей, грамот - чесно завойованих Пановим Ю.О. та його співробітниками.

«Покажем Жене, пусть знает что мы здесь тоже на многое способны» -  приблизно ці слова були сказані під час фотосесії.

Далі – реєстрація. Котра пройшла, як кажуть - «как по маслу».

Смачний обід в гостях у Панових і екскурсія продовжується.

Незрівнянно красиво місто, вулички котрі де інде  пересікаються з багато чисельними каналами. Безліч храмів, цікавих у своєму архітектурному виконанні. Будинків, котрі до речи, далеко не хмарочоси.

І від цього складається враження, що потрапив в інший світ, в минуле, ще в царську Росію.

Санкт-Петербург – культурна столиця, і це не дивно. Живучи в цьому місті мабуть і кактуси починають вірші писати - так наповнює натхненням навколишній світ.

Нічний Санкт-Петербург  зачаровує своїм чарівним мерехтінням вогнів. Ілюмінаційні рішення, прийняті інженерами для освітлення міста, роблять його незабутньо красивими.

Ніч перед марафоном на 50% була безсонною. Подумки я вже його біг.

В 9-00 виїзд з Арсенальної набережної на місце старту. Поїздка в автобусі хвилин сорок. Переодягання в школі - і ось ми на старті, коло Ладожського озера біля монумента «Разорванное кольцо».

Дорога була жахливою – багато снігу. Сніжно-піщано-сольова каша не давала нормального щеплення з дорогою і як магнітом притягувала ноги.

Вітер також не дрімав, і раз за разом все сильніше і сильнім  дмухав, намагаючи збити з ніг. А після подолання  етак 12-13 км ще й сніг пішов.

Погодка просто супер - якраз марафонська.

Розраховував на результат 3  години 40 хвилин, чи навіть менше. А вийшли позорні  - 4 години 26 хвилин 04 секунди.

Позор, чистої води позор!

Марафон чим був цікавий. Тим що бігти прийшлось не кругами, як часто буває, а всі 42 км по новій незнайомій дорозі.

До речі, ще й з чудовими краєвидами на зимовий ліс.

Непогано організація марафону на пунктах харчування, котрі розміщалися через кожні 5 км. Завжди був чай, банани, хліб, так сказати, сіль. Чемний персонал і компетентне суддівство на маршруті.

Фініш! Ай да, молодець! Все таки добіг!

Дивно, кілометрі на 20м ще в голову почали лізти нехороші думки про схід з дистанції. Не думав що буде так тяжко.

Радість перемоги звичайно ж не в марафоні,а - в перемозі над собою.

Ось заради таких моментів я мабуть і живу. Щоб при кожній нагоді довести собі що ти щось можеш, не дивлячись на біль і втому.

Як казав один відомий Учитель карате А.Н.Кочергін: «Сделать подвиг для себя любимого! �?менно для себя! А как же иначе?»

Ось я і зробив цей маленький подвиг для себе, чого і вам бажаю!

Повернення додому не мало нічого особливого. Стандартний біль в ногах, втома і нудьга добового переїзду в поїзді.

Дуже дякую за допомогу Панову Ю.О. і Панову Є.О.

Comments: