Мне ранее никогда не  приходилось ходить в длительный зимний поход.  Добровольно.

Про опыт своих недобровольных зимних походов  расскажу чуть ниже.

�? тут, вдруг, как-то легкомысленно согласился на предложение Андрея Щербановского поехать помесить снег в горах. Компания вроде хорошая, приятная. Прошлогодний отчет, об их зимней одиссее по черногорскому хребту  сулил прекрасные пейзажы. Опять же, Красовелло с огромным фотоаппаратом раззадорился пойти в поход. Когда еще будет случай профессионально себя нафотографировать в красивых пейзажах, для контента в �?нстаграмме?

"�? на старуху бывает проруха".

О том, что это проруха, точнее - прорва, я понял еще на этапе подготовки к походу, когда начал собирать  экипировку, по присланному Андреем Щербановским списку.

Найменування	Вага, кг
Рюкзак	1,8
Спальний мішок	1,8
Снігоступи	1,6
Бахіли	0,25
Намет	2,5
Каремат	0,4
Рукавиці + перчатки	0,15
Шапка толстая	0,05
Балаклава	0,06
Футболка	0,15
Футболка двуслойная лонгслив	0,21
Термобелье_низ_теплое	0,25
Брюки флис	0,65
Полукомбез теплый_лыжный	1
Термик Крафт_верх	0,2
Флиска_Лафума	0,3
Поддевка Брукс	0,61
Термокуртка_Жаба	1,5
Тапочки банні	0,2
Шкарпетки, труси	0,5
Термобелье_верх	0,25
Рушник	0,15
Зубна паста, щітка, бритва	0,2
Аптечка індивідуальна	0,3
Брюки лыжные_софтшелл	0,6
Жилетка RedFox	0,48
Сигнальные ракеты	0,1
Пляшка рома	0,8
Харчування	4
Тарілка металева, кружка	0,2
Термос	0,3
Пляшка з водою	1,5
Серветки вологі	0,24
Гаманець	0,2
Карта	0
Документи+квитки	0,1
Ручка, записник	0,1
Ліхтарик+запасные батарейки	0,1
Фотокамера	0,25
GoPro	0,1
2 мобілки+зарядка	0,35
2 Павербанка	0,4
Ніж, ложка, мультітул,ножницы	0,55
Резина+спички	0,1
Туалетная бумага
Шампунь_мыло	0,05
Штурмовые рюкзаки (Татонка+СХ)	0,28
Сало	1
Разом	26,88
Будет на себе и в руках
Палки телескопічні	0,6
Перчатки легкие	0,1
Черевики	1,6
Термошкарпетки	0,1
Шапка легкая	0,1
Маска лижна	0,18
Годинник з компасом	0
Термобілизна легка	0,45
Штаны ходовые_легкие	0,35
Ветровка	0,3
Термик с капюшоном	0,5
Разом	4,28

Внезапно, оказалось, что в моих комодах, и так напрочь забитых туристким скарбом, многого нехватает для выживания в холоде и снегу. Каждое приобретение недостающей зимней экипировки, глубоко вгоняло меня в мысль, что если бы я вдруг собрался съездить отдохнуть за границу, то мне бы это обошлось дешевле, чем зимний поход по  родным Карпатам.

Кто-то может скажет, что всю зимнюю экипировку можно купить дешево на секонде. Спешу вас разочаровать - далеко не все, и далеко не - "дешево".

За полтора месяца подготовки, я "пробил" на эту тему почти все секонды и стоки. Дешево можно купить лишь какой-то бесполезный шмурдяк. На все остальное "полезное" продавцы секонда уже давно знают истинную стоимость и ломят нехилую цену.

К примеру, если новый зимний пуховой спальник в магазине стоит 7000 грн, то на секонде это будет минимум 3500 грн. Цифра, в обеих случаях, весьма внушительна сама по себе.

Если в ваших планах превратить зимние походы в регулярное времяпровождение, то, наверное, есть смысл материально вложиться в хорошую экипировку.

Но я как-то иначе смотрю на своё будущее.

Поэтому, что-то из зимней экипировки удалось одолжить у друзей. А, к примеру, снегоступы пришлось "колхозить" самостоятельно из водопроводных труб (чудо китайских сантехников).

В общей сложности, где-то пятую часть протяженности маршрута нашего похода, я преодолел в своих снегоступах. По весу и функциональным характеристикам они почти не уступали купленным моделям, которые были у ребят. Но по себестоимости оказались гораздо дешевле фирменных собратьев.

Важно понимать, что все, что берется с собой в зимний поход должно отвечать двум основным требованиям, быть:

a) теплым

б) легким

Совмещение этих величин дает максимальную стоимость в экипировке.

Собирая свой рюкзак, я тщательно взвешивал на кухонных весах каждую вещь и безжалостно удалял лишние граммы, ибо осознавал, что веь этот груз предстояло неделю таскать на горбу по горам. 

�? все-равно, на старте похода,  вес рюкзака оказался не менее 28 кг. К концу похода рюкзак "похудел" максимум на 5-6 кг. Мертвого груза (то что не понадобилось) в нем оказалось от силы пару килограмм. К примеру, я взял два повербанка, для подзарядки мобильников. В результате, пользовался всего лишь одним. �? то лишь для подзарядки своих GPS-часов. Связи в горах почти нет.

Далее лирика от Андрея.

 

Карпатські ночівлі.

1. Приємна в наметі.

Станція Кваси. Теплий ранок, але ми тільки-но з поїзда, тож ще кутаємося в теплий одяг. Фото на фоні зникаючого поїзда – і вперед!

Улюблений міст понад Чорною Тисою, а далі ми вже на до болі знайомому маршруті. Вже вчетверте починаємо похід з цього боку Хребта. І традиційно, «на дорогу» випиваємо по півлітра мінеральної води з Буркуту.

Цього року не так багато снігу, йдемо не провалюючись. Струмки теж не засипані, тож, маємо змогу вчасно помітити та переступити.

Перед Стаціонаром, майже на рівнині вперше випробовуємо снігоступи – йти якось незвично. А коли починається підйом, так і взагалі важче. Будемо чекати на глибший сніг – знімаємо диво техніки з ніг.

Ще пара кілометрів траверсом – і ми на традиційному місці ночівлі. Тут йдеться не так важко, але вже дається взнаки висота. Або ж сидячий образ життя в офісі.

Як я довго очікував на цю ночівлю!

Частенько уві сні бачу намет на сніговому схилі, а значить, треба збиратися в гори. (На місяць-два після походу такі сни й думки зникають!) Скучив за ночівлями в горах, в наметі! Свіже повітря, легко дихається. Висипаєшся швидше, ніж вдома! І зовсім не холодно.

Схили з трьох боків захищають наші три намети, тож вітер майже не відчувається. Спокійний вечір, приємна втома, що розслабляє і дає поштовх швидко заснути. Не вистачало лише зоряного неба для втіхи зору на ніч – все в хмарах.

 

2. Гаряча в колибі на перемичці.

Ранок хмарний, але не морозний. Швидко снідаємо кашею та вперед, до наступної ночівлі.

Між ночівлями є перехід з заходом на вершину Петрос. За півгодини виходимо на хребет, де вітер надув наст, тож, сильно не провалюєшся, але саме час вдруге випробувати нові снігоступи.

Другий захід виявився вдалішим: снігоступи тримали сніг, не провалюючись, і швидкість на рівних ділянках збільшилася. З іншого боку, на невеликих поки ділянках вгору йти стало важче, а вниз взагалі незручно. Треба пристосовуватися ще.

Так, неспішно все з такою ж самою ніякою видимістю, орієнтуючись за навігатором, подолали відстань до Петроса.

Ховаємося від вітру в крижаній капличці, пару фото, і вниз.

По дорозі вниз зустрічаємо декілька груп туристів, що роблять радіалку на Петрос.

Ми ж поспішаємо далі, поки є світло дійти до наміченої колиби.

 

Ввечері продовжує йти сніг, присипаючи смереки по боках стежки.

 

Казкова доріжка виводить на галявину з декількома колибами – літній форпост збирачів данини з туристів. Наразі ж тут нікого немає, тож ми займаємо єдину колибу з пічкою – саме будиночок місцевих лісників.

 

Розпаливши вогонь, одразу зігрілися. А розігріваючі зсередини напої додали атмосфери комфорту та затишку.

В колибі є все для гарного відпочинку: пічка, стіл, великий лежак, на якому вільно розмістилися всі шість наших карематів.

Єдиний момент, що нагадує, що ти далеко від цивілізації – необхідність виходити подихати надвір. Туалетів в колибі не передбачено!

 

3. Найбажаніша вдень, найхолодніша вночі.

Ввечері наварили стільки супу, що вистачило на ранок. Крім того, перевагою ночівлі в гарячій колибі є те, що не потрібно збирати намет. Та й самі рюкзаки швидше збирати в теплі.

Тож, швидко розігріли сніданок, зібралися, і вже о восьмій були на маршруті. Ранній вихід був гарним початком, який надавав гарні шанси вчасно дістатися місця наступної ночівлі – озера Несамовите.

Відпочивши ніч в колибі, було не важко налаштуватися на наступну ночівлю в наметі. Тож, ми вже уявляли, як будемо розставляти намет і топити сніг на пальнику. Топтун впевнено йде попереду по стежці, що протоптана серед гарних смерек. Я навіть не дивлюся в навігатор – чого його дивитися, як є стежка?! Тим паче, стежка веде траверсом, дорога не важка, без підйомів, навкруги краса!

Наш бадьорий темп перериває за кілометр струмок, який вирив на своєму шляху глибокий рівчак. Різними шляхами та способами долаємо цю перепону: хтось навколішки, хтось на чотирьох. Рюкзаки або перекидаємо, або ж передаємо другові. Так-сяк за п’ять хвилин, вже гарно попітнівши, подолали струмок.

Щасливі, сіли перепочити, і тут я увімкнув навігатор. Довго розбиратися не довелося: весь цей час ми впевнено обходили траверсом підйом на Говерлу. Підйом треба було починати одразу від колиб на перемичці. Робити нема чого, тільки вертатися.

 За якихось десять хвилин знову переправляємося через струмок. Карколомні стрибки, рекордні перекидання рюкзаків через «прірву» - і ми на шляху назад. О дев’ятій були біля колиб на перемичці, тож, виходило, що стартували ми не о восьмій, а як завжди!

Тут стежки не було б, якби не одеська група туристів, що повинна була вийти за нами. Наш обманний маневр обманув не тільки нас, а й їх, як виявилося. Тож, тепер вони були попереду, маючи гарну нагоду йти по гарному, свіжому снігу. Нам же доводилося йти по не такому красивому, вже топтаному снігу.

 З підйомом вгору кількість снігу збільшувалася, а видимість погіршувалася. Нагорі на додачу ще й сильний вітер.

Екопункт – невеличку хатинку – забито туристами. Єдине місце, де можна перевести подих від вітру.

Хтось дістає тепліші речі, хтось п’є чай. Хто має, одягає кішки. 

Під час невеликого перекусу на кілька секунд проглядає сонечко, що вказує нашу ціль. І майже одразу вершина знову ховається за хмари.

Одноманітний підйом без будь-яких ознак гарного пейзажу. Видно натоптану дорогу та стовпчики через кожні п’ятдесят-сто метрів. Так потихеньку від стовпчика до стовпчика долаємо той перепад в двісті метрів. Нагорі – сніг, вітер, і дві снігові брили – на місці хреста та пам’ятного знаку.

За сніговими брилами ховаються купки туристів.

 Доводиться зняти печатки, щоб дістати прапор. Пару фоток на вершині – і руки доводиться відігрівати, засовуючи в штани.

А надалі починається спуск за навігатором крізь хмари. Нічого навкруги не видно. Один за одним спуски та підйоми – значить йдемо по хребту, але навкруги нічого не видно. Сильний боковий вітер іноді розвертає та підкидає на крок вбік. Рюкзак діє наче величезний парус. Повезло ще, що вітер не назустріч. Зате цей же вітер надув гарний наст, тож сильно не провалюємося.

Врешті-решт, навігатор заводить на якісь круті схили, з яких немає очевидного спуску. Ми сильно відстаємо від графіку руху, тож не встигаємо дійти до темряви до запланованої стоянки – озера Несамовитого. Більше поставити намет ніде. Тож, необхідно спускатися до найближчого притулку – метеостанції. Наразі це єдине можливе, таке бажане місце ночівлі.

 

Трохи вертаємося назад в пошуках місця для спуску. Всі розуміють, що краше зійти з наміченого маршруту, аніж загубитися і спіймати холодну ночівлю.

 

На спуску маємо вже кращу видимість. Видно не тільки нашу ціль, але й спортбазу Заросляк, за півтора кілометри. Метеостанція близько – а там тепло і гарячий чай!

Але метеорологи зустрічають неприязно; не люблять тут туристів. Добре, що на п’ятдесят метрів нижче є Стаціонар Академії наук України. Тут теж не дуже чекають, але таки прийняли туристів.

 

А от не люблять тут тепло. Кутова кімната з двома  вікнами і певне гарним краєвидом на гори – при файній погоді, звичайно! Але всередині кімнати відчувається холодніше, ніж надворі, хіба вітер не дме!

Є ліжка – якраз на шістьох, стіл, шафа. А найголовніше є холод! Мороз пробирає скрізь, з вуст йде пар та важке дихання.

Швидкоруч ставимо гріти воду на чай. Роздягатися зовсім не хочеться, але потрібно переодягнутися в сухе. Хтось вже встигає лягти в спальник. На довершення, починає знобити.

Готуємо на пальнику кашу. Пар йде вгору, осідаючи краплинами на стелі. Біля пальника та гарячого казанка наче трохи тепліше, в метрі від них – вже остаточно холодно; на підлозі лежить сніг, що струсили з речей та рюкзаків.

Величезна кімната з промерзшими стінами – це тобі не намет! Намет можна прогріти, тут це зробити нереально.

 

З’ївши подвійну порцію Терри, та всмоктавши пару пакетиків Фервексу, лягаю рано спати. Сьогодні, хоча й в спальнику, але додатково в костюмі та шапочці.

 

Топтун заснув, не дочекавшись каші, щоправда, виправившись зранку, з’ївши декілька порцій за сніданок і пропущену вечерю.

 

4. Солодка розслабляюча.

Вилізати зі спальника зовсім не хочеться: в кімнаті так само холодно, як і вчора. На стелі висять наче бурульки замерзлі краплини води – то вчора готували вечерю.

 Дерев’яні льодяні чоботи натягую неймовірним зусиллям, а потім довго відігріваю шнурки, що стали наче колючий дріт.

Поклали на чай, тож знову вгору пішов пар. Ще не встигли приготувати сніданок, як стеля розмерзлася і почала дощити! Краплини падаютьнавколо столу, вмиваючи заспаних туристів! Але поки ми смакуємо ранішню кашу, мороз знову бере своє.

На стінах та стелі знову з’являються крижані бурульки. Карпатський білий візерунок покриває стелю. Однозначно, наступну ночівлю хочеться теплішу, зігріваючу!

На подив, зранку почуваюся набагато краще, та ще й погода сприяє. З-за хмар проглянуло сонечко, маємо чудову панораму Хребта на чолі з Говерлою.

 

Оскільки з маршруту вже зійшли, вирішили надалі імпровізувати.

Сьогодні запланована радіалка до озера Несамовите. Підйом траверсом по лісу – приємна прогулянка, і лише в кінці, перед самим озером – важкий підйом вгору.

Хоча, без рюкзаків й цей підйом здається не таким вже важким. В кінці підйому на підході до Несамовитого маємо гарний наст, легко йдеться, біжиться!

Нарешті блакитне небо, яскраво-білий сніг під теплим сонечком. Кум зігрівся настільки, що певне захотів скупатися. В будь-якому разі, почав шукати воду. Але марно. За шаром снігу – шар льоду, потім знову сніг, знову лід.

Схоже, озеро засипано і промерзло до дна.

Дарма тільки Андрій тягнув лопату нагору! Хоча ні, не дарма: знайшов-таки застосування.

Від озера невеличкий підйом – і ми на перемичці. Карпати нарешті подарували нам чудові краєвиди!

 

Сонечко сяє, гори посміхаються. Вдалині видно Мармароси, заворожуючи своєю красою настільки, що Юра навіть висловлює побажання податися наступного року в тей бік.

Єдине, що швидко жене нас вниз з перемички – сильний вітер.

 

Спускаємося по своїх слідах, і тільки кум вирішив схитрити. Новий засіб пересування – снігова лопата. Кум осідлав її, тримаючись за черенок, як за кермо. З’їхав досить швидко, але занурюючись глибоко у сніг. Не те, щоб ефективно, але ефектно!

Перекус біля джерела під зігріваючими променями сонечка на фоні блакитного неба та яскраво-білих гір – це і був справжній карпатський відпочинок, як я малював його подумки собі до походу.

Невеликий відпочинок в Стаціонарі, де в непрогрітій кімнаті, здається, холодніше, ніж на сонечку надворі. І спокійно спускаємося вниз.

На спортбазі Заросляк нас чекає обід з краєвидом на Говерлу та машина до КПП. Хтось ще пропонував побути спаринг-партнерами дзюдоїстів, що наразі проходять збори на базі, але ми чемно відмовилися.

Внизу – шикарний порожній готель з величезними номерами. Сніжно-біла білизна, гарячий душ! Та ще й темне пиво в барі.

Сауна теж величезна, з великою парильнею.

 

Вперше бачу в парильні величезне вікно на двір. Зараз ніч, тож, нічого не видно, але з того боку, гадаю, всередину видно гарно! Напарившись, вибігаємо пірнати в сніг. Щоправда, шар снігу незначний, тож, поки кайф не повний. Пару пляшок пива – і спатки під солодкі теплі сни.

Спальник та тепла термобілизна відпочивають окремо, на батареї. Після Стаціонару такої ночівлі явно бракувало!

 

5. Спокійно-затишна.

Довго вилежувалися в м’яких ліжках, ще звечора домовившись вийти об одинадцятій. За ніч не лише самі відігрілися, але й висушили все знаряддя та одежу. Вилізати з-під ковдри значно легше, ніж зі спальника. Пізній підйом, а значить, всі нарешті виспалися. Крім того, поснідали справжньою яєчнею зі справжніх тарілок та ще й з виделкою і ножем! Перший сніданок без Терри.

 

З новими силами в бій. Перший кілометр по дорозі, а надалі крутий підйом на Кукул.

 

 

Дуже крутий підйом, але це починає заводити! Дорогу вгору долаємо поетапно, роблячи перепочинки для переодягання.

 Адже з кожним кроком вгору все більше зігріваєшся, і одяг стає зайвим.

-       Через двісті метрів буде колиба, біля неї перепочинемо!,- нарешті каже гід.

П’ять хвилин ще деремося вгору, не зменшуючи ходу.

-       Ну от, тепер точно метрів сто п’ятдесят-двісті!,- відказує гід на наші мовчазні погляди.

Метрів через двісті підйому перепитую:

-       Тепер десь метрів двісті залишилося?

-       Десь так!,- гід невизначено махнув рукою в той бік.

І дійсно, через якихось двісті метрів ми натрапили на закинуту колибу. Не збрехав гід!

 

Надалі був приємний траверс, аж до полонини. А на полонині під Кукуль майже одразу знаходимо колибу з пічкою.

Хотілося йти далі – після дня відпочинку енергії вдосталь, але вирішили заночувати в комфортних умовах. Звичайно, це не готель з сніжно-білою білизною, але для Карпат – це суперзатишна колиба. Навкруги на декілька кілометрів нікого, ми самі в засніжених горах, але при цьому тут досить комфортно.

 

 Прибрали сміття, розпалили піч. Єдине – не знайшли струмок, та то таке: нам не вперше топити сніг. Та й снігу вдосталь. Ліпимо сніжки, постійно додаючи їх в казанки. Підкидаючи дрова в пічку.

 

 Топтун довго підтримував тепло, аж поки сам не зігрівся в спальнику та й заснув.

 

 

6. Традиційно по-домашньому.

Навкруги колиби все засипано снігом. Вчорашні сліди замело, і наразі необхідні снігоступи. Ба навіть в снігоступах по рихляку провалююсь на декілька сантиметрів. Коли ж вперед виходить Саня, снігоступлюючи дорогу, маю можливість відпочити: ось він самий кайф снігоступінга! Треба йти в снігоступах другим, за кимось хто теж в снігоступах!

Легко долається дистанція, милуюся краєвидами. В якийсь момент розвиднюється, бачимо край полонини, початок лісу. Починається спуск, а значить, ціль вже недалеко. Поспішаємо – Топтун жене попереду наче це в нього снігоступи. Скоро цивілізація, тепла хата, сауна, грибочки, пиво…

 

З такими думками врешті-решт спускаємося до Яблуниці. Ціль поблизу, тож, намагаюся не відставати від Топи. Ще в лісі він зв’язується з господарями та замовляє за бажанням Первомайська борщ, а за бажанням киян – пиво.

Перед самою Яблуницею – невелика галявина з гарним краєвидом на все село. Знайома церква – а значить, ще два-три підйоми, і ми у цілі!

А насамкінець-таки залишився цікавий підйом – так, щоб вже добити остаточно. Добре, що я знав, що за ним чекає затишок!

 

Самі собі розпалюємо сауну, підкидаємо дрова. І вже коли вона прогрівається до семидесяти, приїжджають господарі.

Ну, а далі, все було за планом: сауна, борщ, пиво, грибочки… і тепле м’яке ліжко з великою подушкою.

Так розслабило, що і вставати зранку не хотілося.

 

7. Сумбурно-дорожня.

«Похід починається та завершується в поїзді!» Таке гасло ми чули багато разів. Але ж до поїзда ще потрібно дійти!

Традиційно робимо марш-кидок без рюкзаків Вороненко – Яблуниця – Ворохта. (Рюкзаки їдуть машиною на вокзал.)

 

Традиційно на від’їзд і гарна погода. Тож, насолоджуємося краєвидами Карпат, мальовничими хатинками, чарівними сніговими смереками; дихаємо гірським повітрям.

 На старому залізничному мосту робимо фотосесію.

 

На вокзалі Ворохти нарешті завершуємо наш похід.

В поїзді пивом закріплювали спогади про похід та наше бажання повернутися в Карпати. Ніч пролетіла швидко, але вже не була такою приємною, як перша ніч зі свіжим повітрям в наметі, або ж друга гаряча в колибі, або такою ж розслабляючою після сауни в готелі.

 Все-ж-таки, всі ночівлі в горах – це щось особливе, що завжди хочеться пережити знову (окрім, мабуть, ночівлі в Стаціонарі! Але ж і вона запам’яталася.).

Всі ночівлі різні, але всі приємні – ми ж були в горах! Таке треба повторювати частіше.

 

Обещанный рассказ про основной вывод, который я сделал из опыта своих "недобровольных" зимних походов. Во время учебы в военном училище, у нас на каждом курсе зимой была практика отправляться на неделю на полевой выход в лес. Неофициально это назывался "курс выживания". Мы шли походной колонной, с оружием, много километров за город, затем в лесу разбивали лагерь, ставили палатки и целую неделю жили и занимались в условиях холода и естественной природы. Первые выходы это было, в некоторой мере, даже романтично. Но испробовав однажды свои возможности в борьбе с  холодом, более уже не было желания как-то оттачивать навыки в этом направлении. �?бо с первого раза становилось понятно:  ты или способен пережить ночевку в палатке на снегу и круглосуточный холод, или - нет. Поэтому, на старших курсах, мы с товарищами по-своему стали трактовать идею "выживания" на подобных выходах. По окончанию занятий, после ужина, мы отправлялись за несколько километров куда-нибудь в ближайшее село и просились на ночлег в какое-нибудь теплое административное здание (клуб, детсад, школу, сельсовет) Спали на лавках или полу, в тепле. А утром к завтраку возвращались в расположение роты в полевой лагерь. 

Выживание - это испытание не только для тела, а и - для головы.

Поэтому, когда на маршруте нашего похода в зимних горах была возможность заночевать не в палатке, а в колыбе с печкой, лично я не видел в этом проявления слабости или отступления от плана похода.

 В конце концов, наш незапланированный спуск с Черногорского хребта, после штурма Говерлы, и ночевка пусть и в холодном, но - здании, в районе метеостанции,  это оказался признак мудрости, возможно, спасший нам жизнь.

Как гласит индейская мудрость: "Дурак тот, кто стоит, когда есть возможность сидеть. Но дважды дурак тот, кто сидит, когда есть возможность лежать!"

Экипировка, которая впервые появилась у меня и использование которой в походе я оценил очень высоко.

1. Треккинговые палки. Не смотря на то, что я изредка бегаю трейлы в горах, ранее я скептически относился к использованию палок для подъема в гору. Зимний поход кардинально изменил мой взгляд на эту вещь. Более того, когда в середине похода я утратил одну из палок, то испытывал сильный дискомфорт от использования лишь одной палки. Треккинговые палки - экипировка из разряда must have в зимнем походе.

2. Хорошая балаклава с анатомическим кроем. Эта часть одежды нужна в зимнем походе, возможно, не столько для защиты лица, сколько для сохранения тепла вообще. Оказывается, голова и шея отлично мерзнет даже в спальнике. Балаклава решает эту проблему.

3. Маска или очки. Об этом мало кто знает, но очки/маска для зимнего похода должна быть с двойной линзой, т.е., сделаны стеклопакетом. Одинарная линза сразу же запотевает. Двойная линза почти не запотевает.  �?, конечно же, сохраняет ваши глаза в тепле на холодном ветру. Мне удалось найти очень удобный вариант, что-то среднее между спортивными очками и горнолыжной (тактической/баллистической) маской. 

Фотоальбом Панова Евгения "Поход_Карпаты_зима_2018" (239 фото)

Comments: