Останні пару неділь поспілкувався з цікавими людьми, з якими до цього в повсякденному житті доля мене не сталкувала. З людьми в яких воля до життя незломна, з батьками які попри все роблять щасливими своїх дітей. Може в цьому і є вся суть батьківської любові – Зроби щасливою свою дитину ? Питання, як то кажуть, риторичне.
Отже дві неділі пролежав з дочкою в Харківському Інституті Протезування http://www.ukrniiprotez.narod.ru, і весь цей час не було й хвилинки вільного часу, бо весь день тренування, процедури, заняття, спілкування й ігри. Нестандартне якесь лікування спитаєте ви ? Так ! Так а де і ким написані ці стандарти ? Це наша людська лінь і не бажання щось робити для свого здоров*я прописала за істину лікування – значить лежи, їж, пий, товстій. А природа людини навпаки передбачила активну життєдіяльність для людини як протидія хворобам і травмам.
На словах все красиво, нам би прикладів з життя, скажете ви. А в мене їх хоч одбавляй. Починаючи свій список з таких видатних людей як Валентин Дікуль – приведу його цитату: «Я могу говорить вам, как делать упражнения, но без вашего желания мои слова не принесут успех. Даже если мое оборудование было бы из золота, вы никогда не будете ходить, если у вас нет уверенности. Вы должны работать с той же самой преданностью, дисциплиной и силой каждый день много лет, если необходимо. Только тогда вы скажете: «Я СДЕЛАЛ ЭТО, Я МОГУ ?ДТ?!» І закінчуючи нашим другом Олегом Назаренко – який теж став на ноги завдяки своїй наполегливості.
Заморочив читачів? Ладно по полочкам розложу.
Всі ми знаємо що займатись фізкультурою корисно. Та чи багато серед ваших знайомих нею займається? Не відповідайте, я знаю. Чому ж так? Чому такі прописні істини ігноруються? Бо здебільшого людині карт-бланш на здорове життя дається в комплекті з першим вздохом. А що далось легкою ціною те не завжди цінується.
Інша ситуація з людьми які втратили цю можливість. Багато різних причин. Від катастроф та воїн, до вроджених хвороб, а іноді і від власної дурості. І в них є лише два виходи, перший самий важкий це боротись, працювати над собою і бути повноцінною Людиною. Другий шлях – первомайці часто бачуть на вході в АТБ на візку із перегаром та протянутою рукою. І погодьтесь що це являється і найлегшим. Просто розслабся і котись в низ деградуючи в клоаку битія.
Діти інваліди це зовсім інше. Чи багато ви чули про ДЦП ? Про СМА і питати без толку, так як хвороба псевдо рідкісна ( дві сотні хворих дітей на Україні ). А про міопатії чи вроджені деформації та усихання кінцівок? Відповім за вас, або нічого не чули, або щось десь колись, та в уяві малюєте собі якихось монстрів яких ну просто не може бути у вас. Чому це так? Ну по перше бо в нашій країні не вчать з школьної скамьї як правильно заводити і планувати дітей і все зводиться на руський авось пронєсьот. Та як і в усякій лотереї є ті кому не пощастило ( тобто народилась дитина з якоюсь хворобою, чи вродженими вадами). Не вдаваючись в подробиці чому так трапилось, будимо дивитись по факту – є проблема, як її вирішити або як з цим жити.
Шановні читачі якщо ви сидите і крутите дулю в кармані та думаєте що з вами таке ну ніяк не може трапитись, маю вас засмутити. 99% батьків в яких діти з проблемами – це нормальні люди, з роботами, машинами та хоббі, здорові та красиві. Просто так трапилось. Те ж ДЦП – причин дуже багато, важкі роди, кисневе голодання, незначна травма при вагітності, передчасні роди, всмислі недоношена дитина. Або, як в нашому випадку, ніхто в родинах зачасту не знають своїх предків які жили два три покоління тому, бо дві війни, революції, депортації, репресії, ламають родовідне дерево майже кожної родини. А хто чим болів та від чого помер хтось в родині в 1920х то і питати не варто. І те що в вашій родині останні два три покоління ( ваші батьки, та дідусі бабусі) нічим не хворіли, не означає що в вас немає поломаного гену який несе захворювання яке може вистрелити на ваших дітях.
Що ж робити коли є дитина а в неї проблема ? Та те ж саме що і з здоровою дитиною. Жити, любити, зробити її щасливою. Боротись та не опускати рук. Не жаліти себе і не плакати як все погано. Сильно забирають душевні сили мрії про те «ах если б да кабы» сам знаю, на собі прочуствував.
Ті хто боряться – живуть. Ті хто здались – вбивають свою дитину. І останніх на превеликий жаль багато.
Приклад ( який зі мною в больниці в карти рубився ) – Женька, важка форма ДЦП без враження інтелектуального розвитку.
Мама Свєта просто герой !!! 9 років нерпиривної боротьби, тренувань по 6 !!!!! годин в день, читання, ігра в шахи, спілкування з однолітками та принципове несприйняття того що в неї хвора дитина зробили з Женьки людину, а коли я побачив його ось в цьому ортезі, який його розправив і зробив красавцем щиро порадувався. Буде толк з хлопця. А знаю дітей з легшою формою хвороби ніж в Женьки, та безвідповідальність і слабохарактерність батьків роблять з них інвалідів. А Женьку назвати інвалідом – язик не повертається. Бо боєц молодой під чутким керівництвом мами подолає всі перепони.
Той же Віталій Матюшенко – не здався, не поставив хрест на житті доньки і на своєму, живе і радується, воспитує дітей, та заснував фонд допомоги батькам зі СМА.
Прикладів сімей – героїв можу привести безліч, стукайте в фейсбук до мене поскидаю вам ссилки.
Про нас що сказати ? Полежали в больниці, потренувались, набрались опита як правильно що робити, набрались натхнення, вооружились знаннями. Ну і вперед на бірікади товаріщі пролетарії JСМА вибрала не ту родину для життя J
Що ми там робили ? Утром два тренуваня – ігрові заняття та ЛФК, прогрівання озокєрітом, електрофорез, електростимуляція, магнітостимуляція і массаж, ігри в сенсорній кімнаті. Читання сказок, заучення на пам*ять Мухи цокотухи, Мойдодира, та відривка з Пушкінських Руслана і Людмили ( У лукоморья дуб зельоный). Вечорами уст раював дітворі ігри з шуканням скарбів, подорожами по Амазонкі, поїздками в грузію за мандаринами, гонками на колясках для тих хто не ходе, або паравозіки з тих же колясок. Вобщім весело і продуктивно провели час. Правда з не привички важкувато день в день дресеруватаи дітвару, крикливу і вредну.
Спасибі медперсоналу. Ви реально круті !!! Професіонали своєї справи. Як в Європі на лікуванні побував ! Реально!!!
Одну річ замітив яка не дає мені покою і стає соромно за українських чоловіків. Більшість дітей з проблемами виховуються однією мамою, так як папи після постановки діагнозу в основному оказуються мудаками і бросають жінок один на один з проблемою та фінансовими проблемами, не бажаючи розділяти тягар який звалився на плечі перекладаючи його на жінку. Ну і хто ви після цього ??? Правильно – П…раси !
Та не буду про погане, таке життя.
А закінчу одним своїм умозаключенієм – живіть і будь щасливими тут і зараз, незважаючи ні на що.
Comments:
Додати коментар...
Комментарии