Щось останні півроку перетворююсь в старікашку. Мало тренуюсь, багато працюю, на змагання майже не катаюсь.

 Цьому є ряд причін. Та все ж факт шо я  перетворююсь в затюканого роботою австролопітека мене не особо радує. От і вирішив хоч трохи та все ж уділяти увагу власному розвитку.

 Де взяти мотивацію???

 Та просто, поїхати кудись на змагання, чим дальше тим лутше.

Наткнувся в фейсбукі на ссилку Краматорського півмарафону і сказав – їдемо. Дружина восприняла це на УРА, так як сидячі дома в декреті з ума зійти можна від однообразія.

Взяли з собою Стаса Сіліна, Настюху ( Алінину подругу) і вперед.  Їхати було вирішено куровозомобілем.

Ох а неділя перед стартом видалась ого-го-шеньки яка!  Робота на заводіку, потім вирізка, і в проміжутках між цим треба ще всих покормить попоїть і поспати трохи. Останній пункт не виконцувався.

Та ну і ладно, не вперше стартувати після нічної роботи.

Стаса і Настю заманили в столицю Слобожанського дуатлону напередодні старту,  де їх нещадно експуатувала моя любима дружина Аліна.

Ну де б ще городський житель міг на власні очі побачіти міні-фермочку. Не просто побачіти, а ще й поучаствувать в процесі вирощування курчат.

Просто кажучі,  Аліна напрягла Стаса ще воду носити, та управитись допомогти. От така вона в мене екплуататор-комнатний диктатор J

Я в ніч перед стартом як завжди працював.

  Ранок- світанок, швиденько збираємось, не снідаючі вскорях пьємо каву і в путь, товаріщі пролетарії!

 Старт в 11 годин,  а виїхали о 7й.

Ну, думаю, 150км максимум за три з мєлочью часіка подолаємо. І тут трохи від´їхавши від Краснопаловки почались пригоди ( як я люблю).

По-перше, дорога пропала, а на її місці оказався іспитатєльний полігон для танків. По іншому це бездорож´я не назвеш.

Їхати неможливо зовсім, середня швидкісь не перевишувала і 40 км/год.

Так-так,  і на такій мізерній швидкості я ще й вскочів в траншею,  яка вирисувалась переді мною на всю дорогу.

В підсумку – погнув диск на колесі, та  так шо ледве вирихтував його на місце і що найгірше – лопнула ресора на задньому колесі.

Оце вже біда-біда.

Та про це я вирішив зразу не казати, аби не портити настрій в очікуванні чуда –тобто старту.

Машина лягла на подушку і далі ми пересувались без амортизації взагалі. Та то пусте, бувало і гірше. Он в Одесі з Петровичем копєйдос пару кілометрів по ночі пхали, ще й ночували без машини на стадіоні з бродячіми собаками ( благо ми тощі і вони нас не з*їли, Толстого вони б поцьомали точно ). 

Ну що сказать про дорогу? Та це просто жах товаріщі, 4години їхали якісь 150км.

На реєстрацію звичайно ж не встигли.

Прилетіли в 10:58 ( старт в 11). Стас ще в машині переодягнувся і рвонув на старт, я поки парконувся, переодягнувся,  теж майже встиг на старт. Правда, прийшлось спрінтонути до стартового створу з пів кілометра, так що моя половинка почалась на пульсі під 180, судячі по Аліниному вигляді - в неї теж.

  Наш план змаганнь був такий – Аліна біжить десятку, Я з Стасом - половинку.

Стартонули, трохи пробіг за Аліной, пофотвав, ускорився, догнав Стаса, пофоткав.

Ускорився, обігнав ще десятка два люду – пункт пітанія, остановився пофоткав. 

Волонтери молодці, такі доброжелатєльні були, посмігались, підтримували. Видно що люди  не з під палки (як часто буває) допомагають.

По трасі пробігу кожні пару км стояли групи підтримк, тьоті дяді, бубусі з дітлахами, і всі хлопали підтримували. Молодці, так приємно біглося, такого часто не зустрінеш.

Волонтерів уйма по всій трасі і всі з посмішками на обличчі. От орги чесно скажіть де ви їх взяли??? Здайте в аренду нам на «Бег для Всех» 

Пункти пітанія забиті бананами, водой, яблуками, ще чимось - я сильно не роздивлявся. Не по феншую буде на половинкі шось їсти – Асісєіч затроле. Скаже: «Докотився ти, Карась, шо як нармальний пацик не можеш півтора часіка побігать без їжі, кізяк» 

  Бігли ми, як ви розумієте, без номерів, так як на реєстрацію не встигли. Були лише розпєчатані Стасом бланки онлайн реєстрації в інеті.

Перший круг добіг і на фініші підбіг до організатора спитати що робити, і чі можна ми без номера й далі побіжим. На той час я не знав як його звали (Ігор Кретов ) і після спілкування я назвав його Козирний Бородатий Чувак.

Добродушний приємний дядько, який не просто дозволив продавжити бігти, та ще не аби як підбадьорив, метрів 50 поряд пробіг кажучі шо б ми не парились і бігли в своє задоволення, а все остальне порішаєм.

Козирний Дядько!!! Таке враження склалось і в Аліни і в Стаса.

А скільки таких проблемних бігунів ще на старті було? Як йому на всих сил, енергії  та слів підтримки вистачіло?

 Вобщім біжу, посміхаюсь, біжиться легко й весело топає на зустріч алкаш і всим хлопає, підримує викрикує що от наступного разу сам побжить. Ще раз посміхнувся, дай бог щоб так і було, щоб наступного року й він побіг.

  Ну кілометрі на 7 я здувся, тобто просто здох. Біжиться легко, а голова тріщіть, як гвозді хто туди забиває. Збавляю темп, так сяк терпимо. Ускоряюсь знову барабанна дробь. Не спав щітай неділю.

Ну що вирішив зійти на десяткі, так як після змаганнь мене очікувала 150кілометрова покатуха за кермом, і не додому, а прямо на роботу.

 І тут поченається квест під назвою «найди Настю» шоб забрати ключі від машини та переодягнутись.

Не найшов.  Та машинка-то наша і я з помощью нехитрих підручних засобів вскрив свій москвічік ( не вперше це роблю, і копейдоси свої приходилось взламувать і восьмаку теж) переодягаюсь, беру фотік і в путь  ждать Аліну.

Перед фінішом її зустрів і чую слова: «А я половинку побіжу можна?»

Ну конєшно можно!!! Та чі нужно?

Злий іспепеляющій погляд на мене дав поняти що нужно. Така молодець вона вмене !!!

  Поки чекав Аліну з Стасом найшов Настю. З нею затарились чебуреками і пішли дивитись цікавості навкруги. Городок красивий, чістенький, з афігенними дорогами. Я б там жив!!!

   Фінішував Стас, пофоткались, чекаєм Аліну.

Чекаєм- чекаєм, потім чекаю-чекаю. Не витримую, топаю назустріч, топаю-топаю і ось вона моя умніца біжить.

 Хоч і остання та все ж весела і щаслива.  Яка ж вона молодець в мене, як же я нею пишаюся!

Організатори дочекались останніх і зустріли їх як переможців. Ігорь Кретов на фініші ось цей відосік засняв з бурею емоцій у Аліни.

Слов подяки було більше та чомусь на відео вони не потрапили. Заскромнічав виложувати. А дарма бо команді оргов респект по повній програмі. Обов*язково ще приїду на побігушки організовані вашою командою.

  Ну і дорога додому через Слов´янськ з зупинкою на перекус, та їзда з перешкодами та ямами на пів-корпуса машини.

По приїзду в Біляєвку Настю, Аліну, Стаса висадив на трасі, а сам помчав трудиться.

  От такі пригоди устрояли собі.

Що ще сказать? Треба частіше так вибиратись, бо в нескінченній гонкі за грошима витарачаєш життя не уділяючі должної уваги собі й родині.

А виїхати кудись на такі побігушки це вже як глоток свіжого повітря.

Comments: