Неочікувано, негадано і несподівано випала мені відпустка. По принципу «аби не вдома» треба кудись вирушати.

Аномально високий курс валют, відсутність часу та інші фактори сприяють тому, щоб подорожувати рідною країною. Планів безліч, часу – обмаль, квитків у продажу вже немає, а речі зібрані. Проконсультувавшись у досвідчених людей, обрано альтернативний спосіб пересування – автостоп. Незважаючи на скептицизм знайомих і паніку рідних, тепер можу стверджувати, що автостоп – це зовсім не страшно, все це реально, безпечно і цікаво. Головне правило – «улыбаемся и машем».

Світ не без добрих людей, тому 4 машини, 9 годин часу і 500 км подолані, столиця привітно  вітає. В планах було одразу доїхати  до Львова, або хоча б до Рівного. Але було зроблено незаплановану зупинку у Києві. У місті туристів мало, працівники хостелу скаржаться, що навіть на свята кімнати пустують як ніколи.

Ну а тим часом Майдан живе своїм життям.

Повсюди відчувається запах сміття свободи.

Хлопці з Чернігівщини запрошують до своєї оселі та показують здобуті трофеї – беркутівські шлеми та бронежилети .

Кухарі готують обід та пропонують оновлене меню. Рецепти не розголошують.

А на огороді вже достигає перший врожай.

Відгадайте загадку: «�? зимой и летом одним цветом?» Правильно: йолка!

А вулиці утопають під цвітом каштанів та скандально відомих рожевих каштанів.

Взявши квитки на потяг, потрапляємо до Івано-Франківська та Коломиї.

 І, нарешті, досягнута основна ціль поїздки – гуцульське село з цікавою назвою Баня-Березів. Місцеві жителі дуже привітні і з цікавістю спілкуються з туристами. На кожному подвір’ї є оригінальний та незвичний колодязь. Для мене було несподіванкою, що в Карпатах відчутна проблема з водою, і люди вимушені збирати дощову воду. Дуже сумно дивитись, що там, де раніше бігли стрімкі струмочки, лишились лише пересохлі земля та каміння.

В перший день Карпати зустріли густим туманом та дощем, так відбулось моє посвячення в карпатські туристи.

Та вже наступного дня погода була сприятливою, щоб відвідати Яремче, водоспад Гук в Микуличині та Буковель. До речі, Микуличин – це найдовше село в Україні, його протяжність  44 км.

Коли вже погода почала радувати теплим сонячним промінням, можна вже було вдосталь насолодитись неймовірною красою карпатських краєвидів. Дорогою зустрічаємо законсервовану нафтову свердловину. Хоча вона і закрита, місцевим знайомий спосіб добування чорного золота, очищення і отримання таким чином пального. Де-не-де зустрічаються поодинокі хатинки, подалі від політики, економіки та суспільства.

Найбільше вразила гора Ґорґан. Підіймаючись на вершину, потрапляєш до світу кам’яних брил та старезних сосен. На самій вершині знаходиться «сідло Довбуша».  За легендою, сам Олекса Довбуш сидів тут і скидав каміння на ворогів, яких йому вдалося перемогти.

На горизонті видніються Говерла та Петрос, які ще густо вкриті снігом. Тому найвищу точки України, на жаль, так і не вдалося підкорити.

Згідно до плану, наступним місцем зупинки було найголовніше місто Буковини – Чернівці. Спочатку місто не особливо вразило: відсутність доріг, голі без листяні дерева … Одним словом, все в кращих українських традиціях. Але потім місто постало у всій своїй красі, окунуло в свою неповторну затишну атмосферу.

Найвідомішим місцем є Чернівецький університет. Та це ж справжній український Хогвартс! Виглядає дуже вишукано, ошатно та чарівно.

За легендою, колись вулиці Чернівців підмітали букетами троянд.

Неподалік від Чернівців знаходиться чудове старовинне місто Кам’янець-Подільський, що зберігає  дух Середньовіччя. Тривалий час місто входило до складу Польського Королівства і архітектура час від часу про це нагадує.

Коли вуйка Гриця  питали за життя юні етнографи, він відповідав:

- Я жив спочатку в Австро-Угорщині, потім – у Польщі, після того – у Радянському Союзі, а заре - в Україні живу… 

- То ж ви, вуйку багато мандрували?

- Та ні, ніколи з села не виїжджав…

А перлиною міста є  фортеця, яка, до речі, входить до числа одного з семи чудес України. Якби стіни вміли говорити, то вони б розказали, як тут воювали і з монголо-татарами, і з турками, і з росіянами, як тут був ув’язнений повстанець Устим Кармалюк і т.д. Та, на жаль, вони мовчать.

В одній із веж з-під вправних рук  гончарів народжуються глиняні горнятка.

Наступним, і останнім місцем зупинки був Львів. Місто завжди славилось запашною львівською кавою та різноманітними кав’ярнями. Та час вніс свої корективи. Зараз в тренді «Правий сектор», де можна на смак спробувати коктейль Молотова.

Та от бандерівців, якими так гучно залякують, так і не вдалося зустріти. І де ж вони поділися? Ну хоча б одного побачити! 

Comments: