На прошедших выходных, бегуны нашего клуба посетили два спортивных мероприятия. Пробеги в Харькове и Днепропетровске.  Событие знаменательно тем, что наконец-то мы едем группой, наконец-то мы едем именно участвовать и наблюдать, и наконец-то у нас женский коллектив участниц не меньше мужского. Набегались, навеселились, даже в призы попали. Вобщем, провели время так как полагается - активно и позитивно. 

Ну и наконец-то, на страницах сайта появляются два новых автора. Своими впечатлениями от поездки делятся Элла и Елена. �? в конце, немного потарахтит костями и языком дед Карась.

Авторы просили читателей не скрывать своих эмоций, и со страшной силой критиковать их писательское начинание. Уверен, за нами это не заржавеет.

Элла Павленко

Ехать на пробег в Днепропетровск я не собиралась, т.к. во время своих тренировок больше 5км не бегала. Тем более ночью. Я - «жаворонок», и уже в 11 вечера сладко сплю. Кто так строит (организовывает)?! Но прозвучал телефонный звонок Лены Блохиной, и после небольшой внутренней паники было принято решение «продлить» лето после поездок в Карпаты и на Донец еще одним приключением.

Город сначала напоминал Харьков, пока я не увидела Днепр. Смотрится очень впечатляюще для человека, живущего далеко от воды. Наверное из-за необычайности обстановки сон не вмешивался в мои планы, и по набережной мы гуляли до самого старта, который предполагался в полночь.

Количество бегунов было небольшое для такого города. Но это не удивительно, ведь DneprNight проводится впервые. Не смотря на холодный ночной дождь настроение было замечательное.

А к моменту старта он и вовсе прекратился.

Во время бега была возможность еще больше увидеть ночной город (очень красивый!). Веселые девчонки-волонтерки встречали и подставляли ладоши для хлопков, и это придавало сил и энергии.

Прохожие (видимо идущие в рестораны на набережной) с удивлением смотрели на ненормальных, бегущих в час ночи. Один из них даже присоединился, чтобы узнать истинную причину этого действия: «Зачем бежите?»

На последних километрах я догнала Лену, вместе и финишировали.

К сожалению, дождь не позволил поприсутствовать на награждении. У нас, как оказалось, было аж 3 призера. Об этом мы узнали уже в Первомайске. Всех поздравляю. �? себя тоже с первой 10й.

Елена Блохина

Потяг до станції ЗДОРОВ′Я.

Все почалося дуже просто,побачив заклик Красовелло ВК, що він збирає команду бажаючих прийняти участь за клуб Стайер-Атлон у забігу в Дніпропетровську. Така пропозиція зацікавила мене, але не сина. Реакція була повільною, і тоді я зрозуміла, що треба мотивувати його своїм прикладом йти до перемоги над собою. Я вирішила прийняти участь у нічному забігу і син погодився також. Очі сина загорілися радістю та перспективою побачити, як я буду з цим поратися . Умова була така, що я почну готуватися до забігу. Так і трапилося,один раз пробігла 5 км., а в другий раз, син виступив тренером, де вибрав самий крутий біговий шлях для матусі через «Гімалаї»( приблизно 10 км ). Час швидко впливав і ось,вирушаємо за святом здорв′я з групою легкоатлетів відвідати Дніпропетровськ, старовинне та величне місто, де вперше зустрілися майже 54 роки тому назад мої батьки…

Часу до початку змагань залишалося багато,тому наші Стайер - Атлонці ,Олександр та Євгеній надали можливість для нашої невеличкої команди в якості розминки прогулянку по місту, дистанцією майже на півмарафон .

Раніше я вважала, щоб показати найкращій результат треба добре відпочити, але після екскурсу по місту моя уява дещо змінилася…І ось довгоочікуваний офіційний старт у гарному настрої і в колі друзів .Десь у пам′яті випливає картинка дитячих стартів з штовханиною та падіннями, вважаю, треба ж попередити бігунів- профі,що я йду на рекорд ), тому мене не чіпати.

Легкоатлети народ поважний і чемний зрозуміли мене і так обережно побігли переганяючи мене, ніби здалося, що я пірнаю у порожньому тунелі, тому дуже вдячна їм за цю обережність.

З ентузіазмом і завзяттям починаю свій перший офіціальний забіг на 10 км, все йде по плану, але тут з′являється наш папарацци і каже , що у мене дуже високий темп, я розумію його збентеження, бо мабуть боїться,що віддам душу ще на першому км., тому попереджає.

5 км пролетіли на одному подиху, відносно легко та в одному темпі. Наздогнав мене чоловік, трохи старший від мене, і неймовірно, його диво - техніка підрахувала км.,ЧСС,середню швидкість на дистанції( приблизно 1 км за 7 хв). Це мене дуже звеселило,вирішила, щоб знати хоч на якому я км. знаходжусь, необхідно триматися біля нього. Не встигла прийняти рішення, як побачила тільки виблискуючі п’яти, які швидко долали відстань у далечінь від мене з моєю нездійсненною мрією.

На трасі двічі підтримував Андрій: - Лена, піднімай ноги! Я погоджувалась, виконувала його методичні вказівки, але ноги нахабно зціплювалися з мокрим асфальтом.

Погода фантастична, настрій гарний, на протилежній стороні бігової доріжки вже з′явилися полумарафонці, бігти скоро буде веселіше. Праворуч збираються переходити трасу відпочиваючі цивільні чоловіки і перед ними розгортається картинка, що я обігнала усіх. Вони у захваті: «Ви перша , тримайтеся, молодець».Ось тут моя посмішка розтягнулася до вух, бо ті , хто наздоганяє мене – полумарафонці! Вже виглядаю фініш, але ліхтарі на кришталевому мості, як міражі,.. ще треба бігти…

Але, стоп. А як же краєвиди? А де могучий Дніпро, чи роздивлюся його з траси? Мабуть треба трохи пройтися, відновити дихання та намилуватися миттю під назвою Життя. Одна хвилина пішки не завадить моєму результату. Йти сподобалося більше, але ж я повинна бігти! Починаю знову набирати темп, на протилежному боці дороги чую бадьорий голос Красовелло, що остання карета медичної допомоги вже проїхала. Для себе відмічаю, слава Богу, що не знадобилася, поки що…, трохи стало моторошно, але це привід пройтися ще трохи…

З темряви чую командний наказ Елли бігти, і наче прокидаюся після зимової сплячки, починаю бігти разом з нею. Світла стає все більше, вже чую підтримку вболівальників, і ось довгоочікуваний фініш.

Дуже вдячна всім, хто залучив мене до Світу легкої атлетики, хто вірив і підтримував мене та подарував квиток на станцію ЗДОРОВ′Я.

Альбом пробега

Диду Карась

 Казочка про сливку.

Оце давним давно році етак в 2010 дядько Карась вперше побував на марафоні « Освобождения». Багато води утекло з того часу, та ось я знов вирішив там побувати. Перед написанням статейки Аліна казала : « Знову гадості писать будеш? Ну все ж круто було, а ти все бубниш старікашка какашка». Так от кажу зразу писати буду правду й тільки правду, спробую без матюків хоча й дуже хочеться 

Та все попорядку. Оце « в кои то веки» вирвались ми значіть в Харків. Взяли з собою доцю, заіхали в Борки де захватили з собою « специально обученую» бабусю  мою мамусю на яку й спихнули доцю й полетіли взламувать Інкину квартиру ключі від котроі я заздалегідь намутив.

Приіхали розположились і втекли гуляти ( як завжди - алкоголь дешовые наркотики продажные женщины) та жартую я не подумайте шо. Нарешті самі. УРААААА свобода   Незасмутив навіть той факт шо коли сідали в машинку всі були чістесенькі й гарнесенькі а як вилізли то моя білесенька сорочка де інде стала зовсім не білою а Маша з папиноі принцеси перетворилася в грязнуліна вреднюліна. Оце так Маша кушала сливи 

Так от гуляли гуляли та все ж треба й виспатись перед завтрішнім стартом. Ранок ,сніданок, ееех а чай то ми забули, не біда розкуркулим Інку. Оце поскріб по сусекам помів по коробам і знайшов пачечку чайку, заварив , якось пахне цікаво, спрабував і ааааах благо не багато хльобнув. Ну шо за збоченці чай з кардамоном та ще якимись травами пьє. Тхууууу в ньому треба мьясо на шашлик замачувати а не з печенюхами пити. Вобшім пошкандибали на старт.

Останні роки чотири я принципово не їздив на Освобождение через ряд причін. Та в цьому році все ж вирішив знову там старторути , були надії шо Діма Гармаш зможе змінити цей старт на краще. Та все по порядку. Оце я зарегився на сайті, Аліну теж зареестрував, прочітав таку приписочку шо мед довідка не обовьязкова – а раз не обовьязкова то логічно шо я її не робив ( я ж не збоченець якийсь що отримує кайф від стояння в чергах й біганні по лікарням) тимпаче часу не було її робити. Прийшли ,кажу тьоті на реєстрації – мы сами не местные мамка папка бьють подайте люди добрые нам номерок шоб робігти полумарафон, тимпаче я такий розумний розумний шо аж навіть на сайті зарегився й свій стартовий номер знаю. А мойдодир за столом відповідає шо какашка ти дядя і інтернет твій какашний а я така королева шо начхати мені на все іди і регся як чьоткий савецкий старпьор. Всмислі бумажечка яку нада заповнити, твою ж мать, в яку треба внести паспортні данні ( а я ж абизян такий паспорт з собою на тягаю за ненадобносттю), ага ага саме серія номер . А потім підти до другоі тьоті яка псевдо врач й подумає дупускати такого аборігена як я на старт чи ні.

Стоп стоп стоп, це ми вже проходили ще в далекому 2010 чі 2011 не помню точно. А де ж легко весело і швидко??? Де зміни? Де покращення? Ау люди добрі шо твориться на білому світі. От вмене питання до оргів оце ви навмисно вибираєте грубіянок які внятно розьяснити нічього не можуть лише гаркають падлюки. Та я така красна девіца шо й обідиться можу, зі мною так не можна розмовляти, мені не можна грубити бо я й засмутитись мужу, ше не нароком когось обідить можу, навіть больна обідить. Ну вобщім брати участь в цьому театрі абсурду я не хочу й не буду. А так як Аліні й Ромочкі обітсяв побігти то старую без номера.

Доречі і Аліна не така балувана як я зарегилась вишла й розказує як все пройшло. Дали номер, вичітали шо такі ви пересякі без справки приіхали, потім якась псевдо медсестра не дивлячісь на неі підписала бумажку шо Аліна здорова й саме цікаве дали чіп . На питання шо це й шо з цим робити відповідь була : « сама разберешся давай иди от сюда не задержуй».

Та я б тобі собака бешина за такі слова цей чіп в вухо засунув. Людина перший раз біжить, знать не знає шо це й з чім його їдять, а тут така відповідь.

Перед стартом Ромочку знайшов, подивився в його сумні очі, пообітцяв шо поцьомаю в носік якшо він пробіжить половинку й побрели на старт.

Погодка чудова, прохолодно , сонечка нема ееех красота. Урааааа побігли. Даречі шо мене здивувало так це те шо знайомих обличь мало було.  Оце біжу сам,хорошо, то з тим пару слов перекинусь то з тим, от Серьога Година вже на зустріч ленить руками махає, а ось і Ромочка чалапає ( старікашка , шо з нього взять) а ось і залізний Стас Сілін біжить . 

Фініш еееех кайф, як же це чудово зразу на фініші обійняти свою любиму дружину яка доречі така молодець шо тільки кільки сама фінішувала десятку. На фініші чесно мені сподобалось все!!! Тут правда і музика й фінішний створ й медальки красиві ( хочу колись собі таку) . Переодяглись й пішли гуляти парком Горького, ледве виловив Аліну з фонтана походили по атракционам, зашли в домік развлеченій для дітей. Блін, я хочу бути дитиною! Я хочу в басейн з шаріків, я хочу побігати по лабіринтам й полазити по канатам. А ше …. Вобщім ось вони мрії великоі дитини з «лихих девяностых».

Чесно останні роки два ми так не відтягувались. То роботи то заботи. Аліна сказала одну геніальну річ після пробігу: « я знаю чому треба їздити на змагання, щоб на деякий час відключитись від реальності відкинути всі проблеми й бути собою бути вільним бути незалежним. 

Я з цим повністтю згоден.

От так ми й провели вихідні. Суботу погуляли, посиділи в кафешкі покушали суши, в неділю побігали погуляли. Матюха подав чудовий приклад як замотивувати когось бігати (купив Насті нові бігові речі). Оце ми теж обновили Аліні біговий гардероб. Хтось був довольний як мале слоненя, така довольна шо хотіла вже втой же день дома ше пробігтись. Та раздолбай лялько Карась перепутав пакети та вигрузив її речі в Тарановкі. А потім ще пів вечора обзвонював тих в кого був ( Антоху, Панова, Бабцю, Мамцю) шоб ті кулючьок пошукали. Може я в них де забувся. Взагалі велике спасибі Матюхі бо він мене мотивує шевелить лінивою жопкою.

Про сам марафон от шо скажу. Видно шо здвиг в кращу сторону є . Видно шо Гармаш все ж шось зміг зробити( медальки зачьотні фініш оформлений по людські) та все ж для мене Освобождение  поки як старт мертвий.  Я готовий заплатити гроші і хочу отримати свято, а не терпіти некомпетентних мартишок грубіянок на реєстраціі, й не відчувати себе попрошайкою, по типу зжальтесь дозвольте пробігтись ну пожалуста. Скажіть будьласка ну шо так важко ноут поставить шоб все скоріш робилось. Клацнув мишкой, знайшов прізвище, віддав номер ( це для тих хто в інеті регітся). Я не розумію яку функцію виконувала тьотя яка підписувала бумажки допуска псевдо медика.

От якшо з цім совково бюрократичним лайном шось зробите то я перший хто буде восхваляти ваш старт. А поки нажаль я не рекомендую там бігти.

А чому казка про сливку спитаєте? Бо ця пригода в мене асоціюється з поіданням великоі кількості слив які по дорозі ворували  . Смачнющі такі солодкі, а в Антохи ще й виноград обклювали 

Доречі Ромочку я так і не дождався, так шо обіцянку поцьомать в нос переносимо на наступну зустріч на старті триатлону Перекрти Поле. З вами був дід Карась 

пс: фотографий нет, потому что взял фотоаппарат, но забыл его зарядить.

Comments: