(«У здоровому тілі — здоровий дух»)
Фахівці говорять, що наша здатність отримувати задоволення від цього світу, будувати плани, мріяти, мотивувати себе залежить від нашої здатності керувати своєю дофаміновою системою. Якщо дитина виховувалася в родині, де були сімейні традиції – наприклад, прикрашання оселі до певного свята, активний відпочинок з сім’єю – а потім дитина відвідувала театральний гурток і кожен раз хвилювалася перед виходом на сцену, а потім такі жадані оплески; або дитина готувалася до спортивних змагань, мріючи бути в рядах перших, і неодмінно в неї калатало серце на старті, то такій дитині допомагатиме по життю допитливість, креативність, імпульсивність, енергійність і гнучкість свідомості, яку може викликати дофамінова система.
Не менш захопливою подорожжю до світу почуттів, самоаналізу та розширення меж здатності власного організму пристосовуватися до нових умов є регулярне відвідування дітьми з легкої атлетики, а також їхніх батьків водоймища, що на території населеного пункту Сіваш.
Такий захід, а як ще виявилося і чудова зимова традиція, вчить дітей комунікувати, емпатії, а також усвідомленню можливостей власного тіла.
Діти рішучим кроком прокладають стежку до водойми, кожного разу сподіваючись, показати найдовший результат сидіння в крижаній воді. Але за це ніхто нагород не дає. Найкраща нагорода для кожного – це усвідомлення того, що твоє тіло здатне на більше, ніж ти вважав!
Мені також є чим поділитися. Ще на початку зими, супроводжуючи дитину до водойми (для неї це був перший досвід), я й сама спокусилася зануритися. Занурення відбулося, але мій виліт з ополонки був таким же швидким, як і прийняте рішення це зробити. Перші думки були швидше одягнутися, щоб не змерзнути. Але вже через хвилину ти розумієш, що тобі зовсім не холодно, навпаки приємне тепло розповсюджується по твоєму тілу. Але з одяганням реально зволікати не треба, ще й тоді коли ти новачок в цій справі. Пригадуючи, як це було вперше можу сказати, що незважаючи на відсутність ефектного занурення і граційного виходу з ополонки, впевнена, що перший раз мені приніс найбільше щастя. Бо роблячи це в наступні рази, я була більш зібраною, і кожного разу мала певну маленьку ціль.
І про це я маю розповісти.
Бажання не піти у мене ніколи не виникало, бо я завжди могла розраховувати на гарну компанію і в якості приємного бонусу дізнатися щось цікавеньке. Більш того, моя донька, як ніхто інший, мотивувала мене. Хочу вірити, що і я була для неї гарним прикладом для наслідування.
В друге, коли я це робила, я хотіла більше розібратися в своїх фізичних відчуттях. Цього разу я була більш впевненою і навіть відчула запах води у водоймі. Не зважаючи на те, що я була зовні спокійною, розслабитися всіма клітинками свого тіла мені так і не вдалося. Отже, наступного разу я чекала з нетерпінням.
Найбільше мені сподобалося занурюватися на цих вихідних. Імовірніше, це вже буде мій останній досвід сидіння в холодній воді в цьому сезоні. Я гадаю, що збільшити тривалість знаходження у воді стало можливим, завдяки тому, що я глибоко вдихала, а потім повільно видихала через ніс. Інтуїтивно, коли вже хотілося вистрибнути, я заплющила очі. Тепер мій мозок вже не відволікався на зовнішні подразники, а сфокусувався на внутрішніх процесах. Мені здалося, що так можна просидіти цілу вічність, але, як то кажуть, у всьому треба знати міру. Крім того, наступної зими, ми обов’язково з донькою повторимо цей досвід!
Хочу відмітити, що ефективно проводити час з дітьми реально і це один з чудових варіантів, як можна збагатити спільне дозвілля. Я бачила, як батьки, які приходили підтримати свою дитину, пишалися нею. Я, впевнена, що в той момент діти розуміли, як сильно їх люблять батьки!!!
Comments:
Додати коментар...
